Єпископ Афанасій : «Не лізьте через огорожу!»

І все ж, давайте поміркуємо. Якщо був такий поспіх з боку УПЦ КП, то що їх підгонило? Коли за цим не стоїть чогось такого, чого ми не знаємо (та й не довідаємося ніколи), а їм так уже нетерпеливилося з об’єднанням, то хай би проводили й надалі перемовини, узгоджували спірні питання, йшли на якісь поступки зі свого боку, а ми зі свого, й таким чином, рано чи пізно, а дійшли б до згоди. Тільки поступки не в загальних питаннях, що ні до чого не зобов’язує, а в конкретних, які закріпляють ті, чи інші позиції, що в подальшому впливатимуть на становище як самої Церкви, так і кожного єпископа та священика, убезпечення від можливих неприємностей, які так часто трапляються в УПЦ КП. Добре знаючи як там це робиться, ми й не поспішали, намагаючись знайти найбільш прийнятний варіант. Тому з вересня провели три архієрейські Собори, на яких головним питанням стояло об’єднання! Так, на Соборі в листопаді ще не було прийнято ніякого рішення. Але ж і питання доленосне для Церкви! Тин на територію сусіда на кілька сантиметрів пересунути й то стільки зусиль треба затратити. А тут – Церква…

На грудень також планувалося чергове засідання архієрейського Собору нашої Церкви, щоб уже остаточно визначитися з цим питанням. А ще раніше кожен єпископ направив Предстоятелю власне бачення об’єднання та пропозиції. Тобто, робота продовжувалася. Наскільки я знаю, Київський Патріархат провів два засідання свого Синоду й то на першому створив комісію для ведення діалогу, а на другому, своїм же рішенням, зупинив її роботу, заявивши про припинення діалогу по об’єднанню. Видання «КомерсантЪ» пише, що» за словами секретаря Священного Синоду єпископа Євстратія (Зорі), «переговори з митрополитом Мефодієм припинені остаточно». Де ж тоді логіка у їхній поведінці? Тим паче, що об’єднання запропонувала не наша Церква, а протилежна сторона. Але запропонували і швидко й розірвали переговори!

Виходить таки на те, що в КП чудово розуміли, що ми не підемо на звичайне приєднання, а, відповідно, не підпишемо й пустопорожніх умов, нам запропонованих, тому й затіяли всю цю історію, аби звинуватити нас у непоступливості й припинити переговори. Нас же виставити, як і завжди, ворогами як українського православ’я, так і самої України. Тобто, розгорнути маховик дискредитації в суспільстві й таким чином примусити хоч якусь частину архієреїв та парафій перейти до УПЦ КП. Собі ж приписати месіанство, а хто не послухається, не підкориться, той не вартий і доброго слова.

А єпископ Євстратій прямо таки обер-прокурор Священного Синоду: «УАПЦ як церковної структури не існує, – безапеляційно заявляє кореспонденту видання «КомерсантЪ». – Зараз в її керівництві знаходяться люди, які не мають відношення до ідеї автокефалії українського православ’я». Це він говорить про митрополитів Мефодія, Андрія та Макарія, які боролися за автокефалію в Україні ще тоді, коли дехто з молодих та швидких на слово єпископів УПЦ КП пішки під стіл ходив.

Свого часу я був присутнім у Володимирському соборі на вечірньому богослужінні, а з Житомирським владикою приїхали й два його іподиякони. На них були одягнені жовті стихарі, а орарі були вишивані. Один із ключових архієреїв КП, побачивши їх, зневажливо кинув: «О, «автокефали» приїхали!» Це прозвучало, як насмішка. Тому я ніколи не повірю, що ця людина може бути патріотом України й помісної української Церкви. І він такий не один.

Тому все, що говориться деякими представниками цієї Церкви патріотичного, мною сприймається як звичайнісінька риторика й демагогія, покликані всього лише приваблювати до себе той електорат, що не сприймає УПЦ в єдності Московським Патріархатом. При цьому я не маю на увазі мільйони віруючих та священиків цієї Церкви, які є справжніми патріотами Вітчизни і завдяки яким Київський Патріархат розвинувся й зайняв нинішнє становище.

Наведу ще одне висловлювання, в якому аж сичить провокаторський тон: «В УАПЦ є достатньо здравомислячих людей – ми будемо спілкуватися безпосередньо з ними». Тобто, вустами свого речника, єпископа Євстратія (Зорі), архієреї УПЦ КП заявляють, що вони, як ті вовки в овечих шкурах, залазитимуть до автокефальної кошари та витягуватимуть із неї вівцю за вівцею. Та ще Христос виніс таким вирок: «Хто входить у кошару овечу не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник». (Ін.10:1).

Після таких офіційних погроз та звинувачень нам нічого іншого не залишається, як припинити навіть розмови про якесь там об’єднання та ще дужче згуртуватися навколо свого Предстоятеля й захищати Українську Автокефальну Православну Церкву – пряму спадкоємицю українських церковних автокефальних змагань.

Тим паче, що віряни нашої Церкви дійсно здравомислячі люди і ціну ось таких «об’єднань» добре знають, як і те, що згодом може статися. Свіжий тому приклад – колишній митрополит Дніпропетровський і Криворізький УПЦ КП Адріан (Старина), якого викинули зі святительської кафедри. А ця людина мала чималі заслуги перед Київським Патріархатом! Та й хіба тільки він один.

А чого варті слова: «Серед ієрархів УАПЦ, її священиків та віруючих є щирі українські патріоти. Але їхнім патріотизмом користуються одиниці, які за рахунок прославленого імені Автокефальної Церкви облаштовують свої справи». Звичайно, що комусь дуже хочеться примазатися до славної історії Автокефальної Церкви, щоб бути більшим патріотом, ніж той таки патріарх Мстислав, який з молодих літ поклав своє життя заради утвердження автокефалії українського православ’я та незалежності України і серце якого обливалося кров’ю за уярмлений народ. Та й потім, кожному з нас, архієреїв, що поставлені фактично на порожні єпархії, де, окрім усього, вже існують достатньо потужні єпархії УПЦ КП та УПЦ МП, не до облаштування власних справ. Ми живемо в Церкві і для Церкви, кожну копійку, яку заробляємо своїм власним трудом, вкладаємо в розбудову єпархій. Тому нам, на відміну від єпископів УПЦ КП, особливо молодих, які прийшли на кафедри єпархій вже розбудованих ще до них іншими, є що втрачати.

Зверну увагу й на такий рядок умов об’єднання, запропонованих нам УПЦ КП: «Визначити, що в об’єднаній Церкві архієреї зберігають керівництво тими єпархіями, які вони мають на час проведення Собору. Благочинні (декани) та настоятелі парафій також зберігають свої посади та належать до тих єпархій, в яких вони служать на момент проведення Собору…». Але ж вони й так у нашому підпорядкуванні!

Та й потім, зараз Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ динамічно розвивається. За ці два роки, що я очолюю єпархію, створено вісім парафій і всі вони діючі, а всього ми маємо чотирнадцять громад, які обслуговують сім священиків. Хтось скаже, що мало. Звичайно, що мало. Але, по-перше, це не дев’яності роки, коли Церкви були на етапі становлення, в народі тривало релігійне піднесення, а на сьогодні фактично в кожному райцентрі, селищі й селі вже зареєстровані громади УПЦ та УПЦ КП, я вже не кажу про міста, і більшість із них діючі. А, по-друге, критикам скажу одне – прийдіть і спробуйте самі. Я ж подивлюся, що у вас із того вийде.

Та мова, власне, про інше. Чому відсутній пункт про те, чи матиму я, як керуючий єпархією, право на створення та реєстрацію нових парафій, чи мене залишать тільки на тих 14 парафіях, що вже маю? І так з багатьох інших питань немає ніякої відповіді, бо т. з. «Підсумковий документ» складено лише для одного – якомога швидшого приєднання УАПЦ до УПЦ КП і тому наші, цілком вмотивовані й законні інтереси, протилежну сторону просто не цікавлять. Для чого це їм, коли вони вже все мають і поступатися не збираються. Тому в такому випадку особисто мене не цікавить запропоноване ними об’єднання.

І ще одне, від чого несе базарщиною: «Неофіційно, але з достовірних джерел, було отримано інформацію про те, що митрополит Мефодій та голова Комісії митрополит Андрій у розмовах заявляють…» (З коментаря прес-центру КП). Не личить збирати чутки та ще й включати їх у заяви від імені Церкви, що претендує на лідерство.

А що стосується митрополита Галицького Андрія, то це надзвичайно толерантна і виважена у своїх словах та поведінці людина, найстарший за єпископською хіротонією архієрей і просто поважна людина, авторитетна в нашій Церкві. Якось негарно звучать звинувачення в його адресу.

Дивлячись на те, з якою люттю вище представництво Київського Патріархату накинулося на нас за те, що ми не поспішаємо, та як відверто намагаються декого купити (а, можливо, вже хто й продався, скоро це стане відомо), я переконуюся в тому, що маючи цілковиту перевагу в кількості єпископів, священства та вірян, після об’єднавчого Собору Київському Патріархату буде легко ліквідувати наші єпархії (для чого вони при їхній розвиненій структурі?), включивши автокефальні парафії до складу своїх єпархій. Тому, лігши спати після об’єднавчого Собору керуючим хоч і невеликою за кількістю парафій єпархією, я не хочу проснутися наступного дня невідомо ким.

Можливо, для когось це дрібниця, особливо для тих, хто стоїть осторонь церковного життя, попиває коньячок та каву й розмірковує на різні морально-церковні теми, сидячи за комп’ютером, а для мене це справа мого життя. Крім того, я не вчора й не сьогодні став патріотом України, я був ним завжди, на відміну від тих, хто менторським тоном звинувачує нашу Церкву, а, відповідно, й мене особисто: «УАПЦ стала ретранслятором ідей Москви…».

Від такого об’єднання сподіватися на щось добре не варто. Ми не знаємо достеменно того, з якою метою в 1992 році так брутально було ліквідовано УАПЦ, яка вже стрімко розвивалася. А тому слід задуматися над тим, що, втративши Автокефальну Церкву сьогодні, завтра відродити її вже не вдасться. Не дадуть, бо не ті часи! Це ще раз навертає до думки про те, що головним для УПЦ КП є знищення Автокефальної Церкви, щоб навіть назва її ніколи вже не згадувалася, або й згадувалася, але в контексті Київського Патріархату, якому так наполегливо приписують правонаступництво її історії. Таке доленосне питання, як ліквідація УАПЦ, повинне вирішуватися тільки її Помісним Собором, а не рішенням десятка архієреїв з подачі УПЦ КП.

І на закінчення наведу заклик архієреїв Київського патріархату зі «Звернення»: «Ми закликаємо всіх, хто щиро прагне до церковного об’єднання – продовжити діалог на єпархіальному та парафіяльному рівнях…». В таких випадках на Полтавщині кажуть – ні страму, ні совісті. Ще й Господа на своє злодійське діло прикликають: «Нехай добрим починанням допоможе Господь!»

Нехай допоможе, але починанням добрим, спрямованим до єднання на умовах братньої любові й однодумності, а не провокацій та переманювання до себе наших єпископів та парафій!

P. S. Доки я працював над цим текстом, в різних ЗМІ, а також в Інтернеті таки справді представниками Київського Патріархату почав розкручуватися не просто маховик по дискредитації УАПЦ, а ціла війна за утвердження Київського Патріархату за рахунок нищення авторитету УАПЦ. Хоча, із статтею Юрія Чорноморця на сайті «Релігія в Україні» я багато в чому згоден. Так, УАПЦ чимало втратила за останні роки. Але одночасно з цим повторю свої слова, сказані вище, – як тільки в нашій Церкві почався рух на зміцнення й розвиток, так одразу ж на неї накинулися з усіх сторін, як те вороння. Але ми ще живі! І помирати не маємо наміру.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма нами!

І ще. Можливо, я когось зачепив у цьому слові. Але змовчати в час, коли починається нова розправа з автокефальним рухом в Україні, коли багатьох, особливо архієреїв, заносить на такому крутому повороті, вважаю за неприпустиме. Тому й закликаю – отямтеся, ви ж духовні люди! На вас народ дивиться. І простіть мене, грішного.

Преосвященний Афанасій, єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ