- Який вихід із цієї ситуації ви бачите? Що може зупинити деградацію особистості й суспільства в цілому?
Єп. Афанасій: Тут великого значення набуває голос совісті, а в релігійної людини він звучить особливо сильно, тому що совість релігійної людини не тільки пробуджена, а й вихована Євангелією й така людина перебуває, я б сказав, у своєрідній духовній симфонії, що зливається в один голос. Домінує, звичайно, голос Євангелії, бо це голос Самого Господа, тому що наша совість значним чином пошкоджена різними негативними умовами суспільно-політичного життя, причинами особистісного характеру. Здебільшого так виходить, що людина пристосовує свою совість до тих чи інших обставин, щоб почуватися в них комфортно (це нині особливо модно), а ми знаємо, що в такому випадку совістю людині доводиться крутити туди-сюди, як флюгером. Саме через ці пошуки комфортності, очевидно, наші люди й від православ’я стали відходити, адже віра православна, власне, важка – треба багато молитися, строго постувати, вистоювати більше двох годин на богослужіннях, вести благочестиве життя, що в нинішніх умовах, коли догоджання череву та розваги поставлені на перший план, теж непросто, й т. ін.
Але ми маємо Євангелію – своєрідний духовний кодекс життя, залишений людству Ісусом Христом, і ми, православні християни, повинні свої дії, свою поведінку, а вона залежить від нашої совісті, узгоджувати з євангельською наукою, перевіряти самих себе в світлі цього кодексу, наче на рентгені. І саме цим духовним рентгеном – Євангелією ми й будемо висвітлювати всі пороки, які пристрастями, як метастазами, руйнують наші душі. Тільки Євангелію треба розуміти не так, як того хоче наша гординя й самолюбство, пристосовуючи до власних уподобань, а так, як визначив Господь, адже кожна притча, кожне висловлювання Господа – то настанова, згідно якої нам слід діяти в тих чи інших життєвих умовах.
Скажімо, врятував Ісус блудницю від смерті й сказав їй: «Іди й більше не гріши». Що тут незрозумілого, якщо взяти до уваги, що нині блуд вже став ледве не нормою життя? Або сказане кровоточивій: «Віра твоя спасла тебе», адже вона була глибоко переконана, що: «Тільки торкнуся до краю одежі Його й одразу ж зцілюся». Або інше, що стосується нашого духовного набутку: «Не розсипайте перла свої перед свинями, бо потопчуть, а обернувшись, і вас розірвуть».
Тому справді віруюча людина своє життя співвідносить із основоположною для себе моральною цінністю – євангельською наукою спасіння, бо вона такою є насправді. На жаль, більшість людей є віруючими тільки по неділях і то, доки перебувають в храмі, а вийшовши з нього, навіть не перехрестяться, коли це потрібно. А християнин скрізь повинен бути християнином – і в храмі, і вдома, і на роботі, й на вулиці…
Скрізь, розумієте? І якби так було, то ми б жили зовсім в іншому духовно-моральному середовищі – здоровому, цілісному, з високими духовними пориваннями, а тільки це, якщо хочете, є рушійною умовою творчого поступу як людини, так і суспільства в цілому. Без цього жодне суспільство, а, відповідно, й держава розвиватися не можуть, наступає занепад і його наслідок – крах. Як не прикро, але ми нині переживаємо саме такі часи.
- Тобто, ви хочете сказати, що відокремлення Церкви від Держави є помилковим?
Єп. Афанасій: Не зовсім так, тому що держава і її влада, як інструмент, що зберігає її існування, в будь-якому випадку завжди залишатиметься найвищим інститутом суспільного об’єднання і, коли Церкву й державу поєднати, то в умовах України остання буде використовувати Церкву як один із засобів свого впливу на суспільні процеси й згодом це переросте в репресивний конгломерат. І все ж, шукати точки дотикання між обома треба. Хоча б із того погляду, що кожна людина в сутності своїй релігійна і саме через це державній владі, якщо вона хоче дбати про розвиток держави, про міцність усіх її інститутів, а найбільше про високий морально-етичний стан суспільства, без чого досягти цієї мети неможливо, слід подбати про таку симфонію, тому що вона залежить більше від держави, ніж від Церкви.
(Газета “Добродій», №18, 2011 р.)
Далі буде…
