Рятує нас лише те, що сам Христос через Святе Письмо нам дуже чітко розповідає про те, як насправді виглядають «благодатні» християни, сповненні оцих відомих дарів Святого Духа. Ось що пише апостол Павло: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» (Гал. 5:22-23). Оце так опис! Невже апостол Павло помилився, чи може він просто не знає, як в наш час виглядають канонічні і благодатні християни? У нас під впливом іноземних агітацій чомусь виробився чіткий стереотип, що благодатний – тобто освячений Благодаттю Преосвятого Духа, а отже, напевне, вже і святий, і спасенний, це лише той, хто молиться російською мовою, яку чомусь дехто і досі називає церковно-слов’янською, та має сховані кілька інших важливих і цілком «канонічних» аргументів своєї правоти на зразок газу, нафти і великої армії, ну і ще більш надійну банківську систему, аніж у нас. Причому, так, або майже так у нас було віддавна. Ну, а ми, грішні і недостойні раби, підніжки, і грязь Москви, а варшавське сміття — наші пани. Немає тут нічого оригінального, чи принципово нового.

Для людей з атрофованими мізками головне – щоб все це мало гарну назву і поважно звучало. В такій справі основне – вивіска. Скажімо, «незалежна Українська Церква в незалежній Україні». На разі це лише чудова блискуча обкладинка, за якою схований бруд і нечистоти нашої продажності та лукавства. Це ми самі постійно зраджуємо Україну і її Церкву. Це не хтось винен нам. Це ми самі. Звісно, всі «вони» нам допомагають в цьому. Нарешті всім нам, від малого до старого, треба зрозуміти одне: це нам врешті треба змінюватися, і ставати на ноги. Тільки нам самим. «Вони» ж змінюватися ніколи не будуть. Ми для «них» ніколи не станемо повноцінними. Завжди нам буде чогось бракувати. Чистоти і правильності мови і вимови, правильності кордонів, елементарної вишуканості, манірності, освіченості, або тої ж таки канонічності та благодатності. Здається, такі наполеонівські комплекси в людей бувають лише від власної неповноцінності. А її, як доведено практикою, легше не лікувати, а просто перекинути з хворої голови на здорову.

Ну, а що ми, бідні українці? Та нічого. Навіть якщо хтось і вважає нас неповноцінними, то ми свято віримо в те, що Бог має про це власну думку, яка може не співпадати з думкою Кремля. «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ін. 3:17). І що особливо тішить мене зараз, то це те, що це не мої слова, а Його…

Євген ЗАПЛЕТНЮК, митрофорний протоієрей УАПЦ
спеціально для “Українського Слова”

Pages: 1 2 3