«Ідіть за Мною», – каже Він і цим Богослужінням, і цією святою неділею, і кожною Божественною відправою, котра відбувається в наших православних храмах.
Я мало знаю про чудотворну ікону «Тернопільську». Я знаю, що вона об’явилася в одному помешканні кравця, котрий жив над озером, і що вона почала плакати, і він побачив ті сльози. І він подумав, що тримати в хаті таку святиню не можна, і віддав її до храму. Я знаю, що там біля неї дуже багато тих зображень, які свідчать про те, що Вона зціляла, Вона молитвою вздоровлювала. Вона, плачучи, утирала наші сльози, вгамовувала наші смутки. Тому й довіра до Неї, незважаючи на те, що минають століття, така могутня і велика. От приходять на світ діти, і вони вже знають, що тут в храмі є Матір Божа Чудотворна, і Плачуча, і дуже Любляча свій народ, і така, що дуже дорожить ним, і хоче йому спасіння, і хоче йому вічності у Царстві Небесному.
От, будь-яка земна мати, коли вона радісна і щаслива? Та тоді, коли в дітей все в порядку – коли вони побожні, коли вони правильні, коли вони не роблять якихось недобрих речей, коли вони стараються не грішити, коли вони ходять в храм, моляться, мають страх Божий в серці. Тоді земна мати радіє і тішиться за них. Так і Мати Небесна. Чи буде Вона рада тоді, коли наші ресторани і кав’ярні переповнені людом, котрий страждає, але хоче залікувати свої страждання і біду не молитвою і вірою, а алкоголем… Чи та розпуста, що сьогодні посилилася – хто тільки її не пропонує: не можна й телевізора включити; лишається дивитися тільки новини, бо все перетворилося в суцільну розпусту. Скільки молоді згубленої, що й «Отче наш» не знає! І при тому всі хочуть, щоб було і щасливо, і сито, і багато, і щоб у всьому була вдача…
Воно того не буде, бо так само, як людина йде на роботу, і якщо вона місяць не відпрацює, то їй зарплату не дадуть. То за що ж Господь буде давати нам добро і благополуччя, якщо ми ніяк не виявляємо свою рідність до Нього, якщо нам важко молитися і важко постити, якщо нам важко в храм прийти, якщо ми не можемо виховати підростаюче покоління?
Ми самі не виховаємо, але з Матінкою Божою, з Архистратигом Михаїлом – покровителем Києва і всієї України, котрий дбає про наше спасіння, і зі всіма святими землі нашої виховаємо. І подаруємо їм те найголовніше, не гроші, не майно не статки, а оте багатство, яке не може вимірятися жодною валютою – духовне багатство. Його й не так важко прищепити до душі дитини. Не просто, але й не страшенно важко. Можна прищепити і допомогти тій душі, і тоді скласти руки на груди і померти спокійно, бо діти будуть мати те головне, найголовніше, той спадок і ті статки, при яких неможливо бути нещасливими. Тому й Матінка Божа радіє з такого.
Стараймося, щоб менше той меч болю проймав Її душу через наші гріхи і беззаконня. Стараймося, щоб більше було побожності. Стараймося передати нашим дітям і онукам те, що нам передали наші батьки. І що б там на подвір’ї не було, яка би влада не прийшла, які б розпорядники людських доль не рвалися до влади, а людина буде завжди щаслива і багата духовно, і буде знати, куди їй іти, і який наступний крок їй робити – якщо матиме Бога в серці. Я вам цього щиро бажаю.
І нехай наша Плачуча Тернопільська Божа Матір має причину для втіхи. Хай Вона радіє діточками і молоддю, присутніми в храмі, і не тільки в цьому храмі, а і у всіх храмах. Нехай Вона втішається і молиться за нас перед Своїм Божественним Сином, і покриває нас Своєю Божественною Покровою. Стараймося бути подібними до Неї – і це принесе їй найбільшу радість.
Всіх вас вітаю з цими великими двома причинами для радості і втіхи – днем Всіх святих в землі Українській прославлених і днем вшанування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері Плачучої. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Преосвященний Іоан, єпископ Львівський і Самбірський
