Є такий приклад святого отця. Величезні два столи, накриті різними розкішними стравами. І сидять за тими столами люди. Вони каліки – в них руки не працюють. І ось, за одним столом скандал, матюки і жадоба наїстися, але вони не можуть нічого вчинити. А за другим столом – порядок. З правої сторони – людина, що не може руку зігнути, бере і подає тій людині, яка сидить навпроти неї. І так вони в мирі приймають харчування. А ті бачать, що можна так вчинити. Але хіба людина зла, людина-егоїст, яка думає тільки про свої шкурні інтереси, може себе пересилити, щоб подати своєму ближньому? Без сумніву, що не може. І ви часто в своєму житті зустрічаєте таких людей, які радше вмруть, ніж зроблять добро для ближнього.
Апостоли з великою радістю повертались з гори Єлеонської. В них не було суму, вони не проливали сліз. Їхні серця були переповнені тим миром, який Господь їм подав. «Мир даю вам», – сказав Він. Цей світ, який увесь в злі, не може прийняти того миру, який Господь приніс на цю землю, і дарував нам. Він інших радостей шукає. Заливає себе горілкою, наркотиками і іншими непотрібними речами. Він по іншому радіє. Апостоли повертались переповнені радістю, бо благословення Боже, надане їм Господом з хмарини, коли Він возносився, наповнювало благодаттю їхні серця. Вони пам’ятали його серця, що Він не залишить їх сиротами, що Він дасть їм Духа-Утішителя, Якого Церква отримає в день Святої П’ятидесятниці.
Апостоли знали, що їх чекає. Але та безмежна радість, яку Господь дарував їм, а в їхньому лиці – і всім нам, робила їх новими людьми, для яких найголовнішим було – жити так, щоб вознестись за Господом; жити так, щоб і інших навчити возноситись. Вже в ті часи, зразу ж по Вознесінні Спасителя, вони також стали возноситись на Небо. Прийшов час – і нашу Україну Господь покликав до спасительної Православної віри, і наш український народ отримав християнську душу в таїнстві Святого Хрещення. І він також почав ревно працювати на винограднику Господньому, і заслужено возноситись туди, де перебуває тепер Син Божий. Вознісся святий князь Володимир, блаженна княгиня Ольга, святі святителі, монахи, прості віруючі люди.
Якби зараз нам Господь відкрив шлях із землі на Небо, то ми були би вражені, побачивши безкінечну вервечку людей, які догодили Богові на землі; людей, які возносяться вслід за Христом, вслід за святими. І наш народ також безкінечною вервечкою возноситься туди, де тепер перебувають кращі діти землі – там, де Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко і багато-багато інших; там, де є зараз святі гетьмани, вожді і воїни, які поклали життя своє за віру Православну, за матір Україну. Всі вони туди возносяться. То хіба ми, браття і сестри, пошкодуємо своєї праці для того, щоб надбати ті цінності, які вознесуть нас туди, до Ісуса? Хіба ми будемо шкодувати часу на цю святу роботу? Хіба ми піддамося на ту страшну погибельну провокацію, яку сіють злі люди по всій землі, в тім числі – і по нашій Україні?
Міцно тримаймось за Ісуса Христа, Який вознісся на Небо. Не допустімо, щоб щось земне завадило нам працювати для такої величної і святої мети. Будемо робити все, щоб сатана і його злі слуги не змогли нас відірвати від цього спасительного шляху. Будемо вірити нашому Ісусу. Будемо йти вузьким тернистим шляхом, яким ішов Він, яким ішли діти нашого народу. Будемо йти і старатись вести за собою інших, слабших духом, знесилених у цьому жорстокому життєвому морі.
Якщо ми будемо так жити, як жили наші предки; якщо ми, думаючи про вічне життя, працюватимемо для своєї земної батьківщини; якщо наш піт і наша праця будуть на користь нашій Церкві і нашій державі, і якщо ми гідні громадяни своєї країни то, без сумніву, ми будемо гідними громадянами і своєї небесної вітчизни. Амінь.
