Свята Православна Церква промислительно підводить вірних до Великого посту, поступово підготовляючи до цього наші душі відповідними богослужбовими згадуваннями, повчаннями, та покаянним настроєм. Ось і наблизилась неділя, уже друга, з підготовчих до Великої Чотиридесятниці, в яку за Літургією читається євангельська притча про блудного сина.
Євангельська оповідь цього дня розповідає нам історію про родину заможного чоловіка, який мав двох синів, один з яких, досягнувши певного віку, захотів забрати свою частку майна, і пожити «для себе», а не працювати тяжко на благо родини, «не маючи за те ніякої особливої винагороди». Батькові було не любе бажання сина, але він не міг вчинити над ним свавілля, і дозволив тому зробити задумане. І ось, після короткого періоду веселощів та розпусного і ситого життя для цього юнака настала пора тривалих голодних і холодних поневірянь та блукань світом. Коли його становище перетворилося на гірше, ніж було в свиней, від залишків їжі яких йому доводилось харчуватися, він згадав про те, що в його батьківському домі навіть слуги живуть набагато краще, аніж це було в його стані. Гординя не дозволяла йому повернутися додому, але через страх за власне життя він пересилив себе, і вирішив попроситися до батька слугою.
Вдома його вже не чекали, бо думали, що він десь загинув, оскільки він ніколи не давав про себе знати. Батько зі слізьми на очах і великою радістю зустрів блудного сина, який для нього немов би вернувся з того світу, не роздумуючи одразу пробачив йому все. Наказавши вдягти сина в найкращу одежу, справив велику гостину. Це викликало невдоволення і заздрість другого сина. Він почав нарікати, що, мовляв, він все життя справно працює, у всьому слухається батька, а той йому навіть козеняти не дав, щоб побенкетувати з друзями… Однак розважливий і люблячий батько відповів йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Лк. 15, 31-32).
Притчу про блудного сина Спаситель наш Ісус Христос адресує як людству загалом, так і кожному з нас особисто. Відпале від Бога людство, подібно до одного з синів багатого батька, піддалося земним спокусам, захотіло жити своєю волею і у власне задоволення. Як свідчить історія, такий шлях – це безвихідь, фіналом якого може бути тільки фізичне самознищення та духовна катастрофа. Єдиний спосіб повернення до батьківського дому та життя в умовах добробуту і гармонії з довколишнім світом є розкаяння в своїх гріхах, повернення до батьківської віри і предвічних Божих законів. Відповідно і кожному з нас Господь цією притчею подає надію, що яким глибоким не було б наше особисте падіння в безодню гріха, Він завжди готовий пробачити нам усе. Умовою є лише наша сердечна скорбота і жаль за свої вчинки і думки, та тверде бажання повернутися зі стану свого духовного занепаду до первинного стану невинності.
Крім того, ця притча добре ілюструє народне і євангельське правило «хто не працює – хай не їсть», адже наше земне життя – це не лише бездумне проїдання матеріальних благ, але постійна праця; а відпочинок і розваги мають бути з розумом, і то при умові, що ти власноруч заробив на це.
На прикладі старшого брата нам показано недостойний взірець поведінки, причинами якої є заздрість, духовна черствість, байдужість до чужого горя та долі.
Та, очевидно, найбільше нинішня притча навчає нас прощати ближнім: з радістю, не задумуючись. І якщо ми навчимося так прощати своїм винуватцям, незалежно від того, сім чи сімдесят сім разів вони завинили перед нами – так само простить нам Отець наш небесний.
Сподіваємось, нинішній євангельський урок допоможе нам достойно пройти Великий піст, і стане одним з визначальних моментів на шляху до спасіння.
Катрич Миколай, Голова Місіонерського відділу Хмельницько – Кам’янець-Подільської єпархії УАПЦ
