В яких випадках Церква дозволяє розлучатися?

Під час прийняття таїнства Шлюбу молодята перед Богом, священиком і рідними, кладучи руку на Євангеліє, урочисто промовляють слова присяги: «Я, (ім’я), беру собі тебе, (ім’я), за дружину (чоловіка) і обіцяю тобі любов, вірність, чесність подружню, і не залишу тебе аж до смерті. У цьому поможи мені, Боже, у Трійці Святій Єдиний, і всі святі». Якби одразу після цього священик або хтось інший запитав їх, чи планують вони через рік, два або двадцять два розлучитися, то відповідь була б однозначна: звісно, ні! Чому ж тоді статистика розлучень така невтішна? У чому проблема?

Напевно, багато наречених не замислюються над виключною важливістю того, що присягають перед Богом. Уважають, що повінчалися, розписалися (зазвичай віддавши данину моді) – і все, більше нічого не потрібно, все прийде само собою. І приходить, – лише не те, про що мріяли. А насправді шлюб потрібно щоденно будувати у любові, бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» – навчає апостол Павло в Посланні до галатів. Що ми сіяли вчора – жнемо сьогодні, що сіємо сьогодні – пожнемо завтра. Якщо сіємо вірність, турботу, покору, любов, то те й пожнемо. Якщо ж сіємо докори, причіпки, невірність, агресію, те, відповідно, й пожнемо…

Про розлучення Господь наш Ісус Христос навчає через Євангеліє від Матфея: «І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?“ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? – І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому-то немає вже двох, але одне тіло. Тож що Бог з’єднав – людина нехай не розлучає!“ Вони кажуть Йому: „А чому ж Мойсей заповів дати листа розвідного та й відпускати?“

Він говорить до них: „То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу і одружиться з іншою, той чинить перелюб…“» В іншому місці, у старозаповітній Книзі пророка Малахії сказано: «Бо ненавиджу розвід, говорить Господь… Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!» Напевно, те ж саме жорстокосердя (відсутність любові Божої, яка «довготерпить, милосердствує, все прощає…») заважає і сьогодні нам повноцінно жити.

Розлучення – це гріх, це те, що заборонено Богом і Його Церквою. Та все ж, щоб не допустити більшого гріха, іноді з дозволу архієрея (владики) допускається церковне розлучення та другий, а вкрай рідко і третій шлюб.

Основними канонічними причинами для церковного розлучення є: смерть одного з подружжя; кількалітнє зникнення безвісти; хвороба, про яку не було повідомлено одним із подружжя і яка перешкоджає бути повноцінним сім’янином; перелюб (подружня зрада однією зі сторін).

Сьогодні світ пропагує такий спосіб життя, коли розлучення є «нормою»: чому я маю його чи її терпіти (не так подивився, не стільки заробляє, не така красива тощо), забуваючи, що розвід – це страшний гріх, який несе прокляття і на наступні покоління. Ворог людського роду – сатана – дуже добре знає, що міцний дім – це фортеця, де людина набирається сили і може зробити багато хороших справ.

Коли нас удома чекає любляча дружина чи коханий чоловік, то немає великого значення, наскільки важка чи неприємна робота була у вас сьогодні: ви потрапляєте додому – і швидко набираєтесь нових сил. Але якщо вдома пекло, то всі інші сфери життя починають руйнуватися і зникає бажання жити. Тому сьогодні диявол докладає усіх зусиль, щоб зруйнувати сімейні цінності. Більше того, християнська сім’я – це домашня Церква, яка, будучи у згоді, може робити чудеса і яка є ланкою Вселенської Христової Церкви. Сатана прагне знищити Церкву Христову, руйнуючи її складові – християнські сім’ї.

Якби ми розуміли, що насправді корені проблеми не в жінці чи чоловікові, а в демонах, які під’юджують нас до ненависті (бо є духовний світ, якого не видно фізичними очима)! І коли ми не пильнуємо свої думки, бажання, більше того – свідомо грішимо, то й дозволяємо цим духовним злодіям красти наших рідних і, як правило, не вистачає у нас любові та мудрості захистити своє найцінніше. Як у всім відомій казці про Снігову Королеву: коли хлопчикові Каю потрапляє шматок від дзеркала злого троля (у якому все було погане) в око й серце і він став злим і кудись далеко забрала його Снігова Королева, то любов дівчинки Герди зуміла відшукати його, незважаючи на всі труднощі й небезпеки.

Подібно буває й у житті, коли ми повинні боротися з життєвими хвилями, збуреними спокусами світу, щоб любов’ю Божою (яка «не нарікає, довготерпить, усе зносить», – наголошує апостол Павло у Першому посланні до коринфян) перемогти лукавого, який прагне знищити нашу сім’ю, вкрасти наших рідних. Маємо отримати свою нагороду: в цьому житті – любов дорогої людини, а у вічності – нетлінний вінець Небесного Отця.

Підготував священик Володимир Удуд