Вся суть молитовних правил, богослужбових читань та співів, зводиться до того, щоб ти розумів, – з чим ти звертаєшся до Господа і зігрівав відповідні до того почуття.
Тому, молитовні правила і богослужбова мова повинні допомагати нашій внутрішній праці, а не заважати. І для кращого осмислення і розуміння молитовних правил і богослужіння, щоб доводити себе до почуття і розгрівати дух на боротьбу зі своїми пристрастями і похотями, для більш успішної внутрішньої дії, необхідно для сучасної людини, щоб мова молитов була легко зрозумілою. – Це має бути засобом для успішної боротьби зі своїми пристрастями, за чистоту почуттів і задоволення совісті.
Господь слухає розум і серце людини, а не слова, які вона промовляє. Це означає, що людина повинна розуміти і осмислювати розумом, з чим вона звертається до Господа, і розумінням доводити до сердечного почуття і вводити у своє життя, а інакше її молитва перетворюється в порожній звук, в набір слів і висловів.
Якщо, за словом апостола, “коли сурма звук невиразний дає, хто до бою готовитись буде?” (1Кор. 14, 8). «…Не читання слова Божого, а його внутрішня сила і дух, що розуміються нами, служать нам до спасіння», – казав старець Феодор Санаксарський. І ап. Павло каже: ” Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду! Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом. Бо коли благословлятимеш духом, то як той, що займає місце простої людини, промовить амінь на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший. Дякую Богові моєму, розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою”. (1Кор. 14, 14-19).
І якщо людина вдовольняється лише виголошенням молитов, то вона починає ставитися до молитов, як до магічних заклинань і замовлянь, і сенс православ’я починає бачити в наборі молитов і обрядів, які сприймаються в поняттях такої людини за магічні дії і заклинання. Людина ставить Божество, ніби в залежність від прочитання молитов, дій, обрядів.
Тобто, ти прочитав молитву церковно-слов’янською мовою (хоч ти її й не розумієш), і ось ти, немов би, вже й молився; здійснив обряд, і Бог, ніби зобов’язаний подати тобі свою Божественну благодать або матеріальну допомогу. Це, по суті, є єресь і язичництво. Зміст же нашої віри, на рівні розумовому, свідомому, полягає в засвоєнні людиною правильних понять про Бога, і про все те, що стосується особисто до спасіння людини, зрозумілою для неї мовою, за допомогою якої висловлювалися б ці поняття. – Це необхідно для того, щоб людина могла займатися внутрішнім діянням, тобто боротися за чистоту своїх почуттів і задоволення совісті, очищаючи почуття віри від домішків самості, первородного гріха, і в правильному ході боротьби зі своїми пристрастями, – через дослідне пізнання своєї немочі, – приходила до істинного покаяння і здобула спасительну Божественну благодать.
Мова ж, за допомогою якої висловлюються ці правильні і спасительні поняття, може бути будь-якою, аби вона була зрозумілою і ясною для конкретної людини або народу.
Тільки так може поширюватися проповідь Євангелія, тобто, слово Самого Христа. Інакше ж, за словом Христовим, ми й самі не ввійдемо, через перекручені поняття, в Царство Небесне та іншим будемо перешкоджати, сприяючи поширенню магії і різного роду забобонів. “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, і тих, хто хоче ввійти, не пускаєте” (Матф.23: 13).
З любов’ю у Христі, о. Серафим.
