Бачив я там, що дехто від сильної печалі були ніби несамовиті; від багатьох нарікань були мовчазними, абсолютно зануреними в морок, і немов би нечутливі до всього, що стосується земного життя, розумом зійшли в безодню смирення, і вогнем печалі висушили сльози в своїх очах.
Інші сиділи в задумі, похилені до землі і невпинно хитали головами, подібно левам, рикали і стогнали з глибини серця й утроби »(Ліствиця, ст. 5 «Про покаяння», гл.7-11).
Тут ми бачимо, в описі преп. Іоана Ліствичника, як подвижники чинили молитву. Тобто, молитва для них була не якимись молитвослів’ями незрозумілою мовою, або навіть словами якихось коротких молитов, а почуттями, в глибині духу, зверненими до Бога. І вони тільки й дбали про те, щоб ці почуття постійно в собі зігрівати, звертаючи їх до Господа.
Псалми царя Давида – це його почуття до Бога, наділені словами. Цар Давид словесно висловив свої почуття, і вийшли псалми, з яких склався Псалтир Давида, і таким чином він передав свій душевний настрій майбутнім поколінням.
Святитель Феофан Затворник пише: «Молитва: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, – це словесна молитва, і як будь-яка інша, сама в собі нічого особливого не містить, а всю силу запозичує від того, з яким настроєм її промовляють.
Про плоди цієї молитви так кажуть, що вже вище цього й нічого на світі немає. Незаконно. Талісман знайшли! З плодів словесному складу молитви та її говорінню нічого не належить. Усі плоди можуть бути отримані і без цієї молитви, і навіть без будь-якої словесної молитви, через єдине устремління розуму і серця до Бога» (п. 12, вип. 1).
Як бачимо з міркувань свт. Феофана, що неправильно думають ті, хто вважає, що саме по собі Ім’я Ісусове вже освячує людину. Це механістичне і магічне ставлення до молитви, до Імені Божого. Той самий принцип, що і в магії – від зовнішнього слова залежить дія надприродної сили. Але ми з’ясували, як каже про це свт. Феофан, що «всі плоди можуть бути отримані… навіть без будь-якої словесної молитви, через єдине устремління розуму і серця до Бога».
Якраз таке ж магічне ставлення у багатьох до церковно-слов’янської мови. Адже не церковно-слов’янська мова освячує людину під час читання молитов, а благодать Божа. Яка подається не за те, що читають молитви церковно-слов’янською, чи будь-якою іншою, мовою, а за правильне налаштування духу, який необхідно зігрівати, при читанні молитов і в повсякденній боротьбі зі своїми пристрастями.
А для того, щоб зігрівати правильні почуття і налаштування духу, для цього і необхідно розуміти те, про що йде мова в молитвослів’ях. – Для цього необхідно розуміти те, з чим ти звертаєшся до Бога, і чого ти від нього хочеш. А особливо, в той час, коли тебе долає якась пристрасть, тобто в боротьбі з пристрастями. Про це й каже свт. Феофан Затворник: «Щоб сприяти поруху молитовних почуттів, у вільний час перечитуйте і передумуйте всі молитви, що входять у ваше правило, – і відчуйте їх всі, щоб, коли на правилі будете їх читати, знати наперед, яке почуття повинно бути збуджене в серці», «в кожне слово вникайте і не лише відтворюйте у свідомості думку прочитаного, а й порушуйте відповідне почуття».
Як можна вникати в думку, якщо людина не розуміє мови? – При такому стані, їй лишається лише самій, при своєму розумі, відтворювати свої думки і поняття, які для неї доступні і зрозумілі, для того, щоб зігрівати правильні почуття, правильний настрій духу. У такому разі, слова молитов для неї є лише зовнішнім звуком, а всередині себе вона зайнята тим, що крім цього зовнішнього звуку намагається сама, – розумно осмислювати будь-які свої думки і поняття, відтворюючи їх у своєму розумі, доводячи їх до почуття , зверненого до Бога. З цієї причини ап. Павло і казав, що ” в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою” (1Кор. 14. 19).
Отже, словесна молитва потрібна – для осмисленого передавання почуттів, за посередництвом словесної форми. Тому, відповідно, для того, щоб за допомогою складених словесних молитов розгрівав почуття, – які, згідно зі Святими Отцями, і називаються молитвою, тому що “звертання до Бога не устами промовляється, а почуттями серця”, – для цього необхідно, на рівні розумовому, свідомо і розумно знати: чого ти хочеш від Господа, і які почуття тобі треба зігрівати в собі для виховання духу і смаку молитви.
- ” Звершуйте своє молитвослів’я неквапливо, завжди супроводжуючи слова думкою, вираженою ними, і напруженням від цього почуття серця. Без цього молитва не має смаку, і не приваблює”. ” Всі молитвослів’я призначені для того, щоб живити почуття, і якщо вже не живлять, то вони даремні”.
І якщо люди не займаються цим в своєму розумі під час молитов, і не виховують правильний настрій духу у боротьбі зі своїми пристрастями, то тоді сприйняття богослужіння та мови стають для них магічними заклинаннями і діями, за посередництвом яких вони думають долучитися до Бога, з’єднатися з ним, або долучити дію надприродної сили, тобто Божої благодаті. – А це є ні що інше, як та ж сама магія, – те, чим займаються і язичники. Але тільки, для зручнішого обману і самообману, це все прикрите, суто зовні, одягом православ’я та православною термінологією.
