Продовженням цієї теорії є певний стан, який подається як «святоотцівське слово» – про смерть душі! «Душа, згідно з нашими святими Отцями нашої Церкви не є безсмертною. Вона тварна … відділення душі від тіла є певною формою її смерті … без тіла вона має якийсь недолік, є бездомною, скаліченою, духом…»! Ця думка вже розвинулася в широко розповсюджену теорію, «фнітопсихізм» [2], якої навчають у сусідніх з Грецією країнах і вона подається як досягнення сучасної грецької богословської думки!
В сучасному неоепохальному богослов’ї щодо відсутності вимог до проведення дискусії з питання про висвяту (рукоположення) жінок на підставі Святого Письма і передання призводить «до фундаменталістських тлумачень»! «Висвяті жінок … з боку православних чиниться достатній опір, оскільки досі вони подавали богословські аргументи, які не припускають думки про жіноче священство». Однак «Насправді їх висвячують, коли нашою інертністю і здивуванням ми намагаємося приховати ці випадки, вдаючись до Святого Письма і до Переданню. Тоді ми легко скочуємося в фундаменталістські тлумачення»!
На завершення всього наведу кричущий факт, який з безсумнівною ясністю переконує нас в існуванні кризи богословської свідомості. Мова йде про дві докторські дисертації, які, звичайно ж, нібито «науково» доводять православність (!) двох антихалкідонських єретиків Діоскора та Севіра. За допомогою нібито історичних та святоотцівських критеріїв, ці два єретики, які були осуджені IV Вселенським собором у Халкідоні, «науково» охрещені православними! Разом з тим, глибина і широта кризи богословської самосвідомості в цьому разі обмежується тим фактом, що поява цих двох дисертацій не спричинило аж до цього дня ніякої протидії з боку компетентного і авторитетного церковного органу (Синодальної Комісії з єресей), і цей факт навіть не було прокоментовано будь-яким іншим авторитетним церковним друкованим органом з догматичних та історичних питань. [3]
Але криза богословської самосвідомості засвідчується і розкривається не тільки опублікованими документами і текстами. Вона підтверджується і відображається зовнішнім чином у поведінці та способі життя, відкидає авторитет і цінність православного способу життя. Основні елементи або характеристики цього способу життя, такі як молитва, церковність, піст і навіть вивчення святоотцівських текстів та інше, вважаються за «побожність» і кожен з названих елементів життя стає предметом висловлення зневаги до нього!
Подальше поширення цієї кризи богословської свідомості, в поведінці та способі життя, коли знецінюються складові православного етосу, є безсумнівно, природним виразом цієї кризи, виходячи з цього спотворені «православні» ідеї не можуть породжувати здоровий православний звичай». Цей факт підтверджується і питаннями брата Божого Якова. «Хіба з одного отвору виходить вода солодка і гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки, або виноград фіги? Солодка вода не тече з солонця». (Як. 3, 11-12). За допомогою авторитетності загальних і правдивих слів і логіки підтверджується аналогічний життєвий характер мислення і способу життя та поведінки людини! Крім того, у пропонованому тексті стверджується і протилежне, відповідно до слова Христа «за плодами його древо пізнається» (Мф. 12, 33). Так. «Зір душі зі всіх боків покривають пристрасті, яких він не витримує, і він робиться непідкупним обвинувачем таємного, такого, яке обрало стан, щоб бути явно прихованим» (прп. Ніл подвижник, PG 79, 67)
Згідно з прп. Максимом Сповідником, Бог є у кожній людині «згідно з її уявленням про Божу славу». Так, тим, хто живе по-Божому за євангельським словом «Він являється як трійця, щоб був прийнятий в домі, де живуть, і таким чином таємно присвячує себе». У тих же, хто не виконує євангельське слово і не провадить життя за Євангелієм, Бог є не таким який Він є, але які вони самі є. Отже, ті із згаданих останніми, які намагаються богословствувати, породжують суб’єктивне богослов’я, просто таки викладаючи його самим собі! (P. G. 90, 364)
Іоанн Корнаракіс,
почесний професор Афінського університету
Закінчення. Початок див :
_________________
