В Євангелії мало слів, які було б нам так важко прийняти і так важливо прийняти, як слова Євангелія цього дня – про те, що слід «зректися себе» і взяти на себе хрест. І недарма Господь зараз же додає докір і погрозу тим, хто посоромиться Його слів «у цьому віці». Це необхідне нагадування, бо вік цей і князь світу цього роблять мислиме й немислиме, щоб слова про зречення від себе, від своєї самості, і шлях добровільного прийняття хреста подати як щось смішне, або божевільне, або дивне і безглузде, щоб ми перестали чути ці слова і зробили їх простою умовністю: ну от, якісь дрібні неприємності – це хрест, хрести ми всі несемо, у всіх є якісь неприємності.
Одночасно ми чуємо, як голос віку цього, не без його участі, навіює нам протилежне. Ми пережили епоху, коли голос віку цього звучав у безбожній пропаганді. Але тепер, коли ця безбожна пропаганда замовкла, ми продовжуємо чути його в тій же рекламі, яка щогодини вивертає заповіді блаженства, і вік цей, князь віку цього нашіптує нам: «Ні, блаженні, хто не плаче, не злиденні духом, не голодні та спраглі правди . Блаженні ті, хто досяг успіху, хто переміг, хто прославився, хто надбав, хто не соромиться своїх пристрастей». Їх ублажає вік, і потрібна мужність, мужність, якої Господь вимагає від нас під найстрашнішою загрозою, – не посоромитися Його слів у цьому віці. Зберегти їм вірність. І хоча б у малу міру намагатися виконати.
…В одної англійської письменниці є п’єса, герой якої – гордовитий художник, який вірує в Бога і готовий перед Богом навіть і покаятися в своїх грубих гріхах, але не може розлучитися з гординею художника. І кидає в лице Самому Христу в бесіді з Ним виклик: «Ні, від цієї, від моєї величі художника я не відмовлюся, які б муки Ти мені не послав за це. Я готовий прийняти будь-яку муку». Він гордо готовий прийняти будь-яку муку, і Христу достатньо відповісти: «Ти не можеш назвати жодної муки, якої б я вже не взяв на Себе». Дай нам Боже не забувати це в наш час, який особливо намагається викорінити навіть і у віруючих людей почуття хреста. Якщо людина хвора, отже, ще недостатньо хороша медицина, треба знайти лікаря кращого, ще кращого. Якщо в нашій країні немає хороших лікарів – це причина для гніву й образи, але в інших країнах є. А якщо ще якісь хвороби сьогодні невиліковні, то вони будуть виліковні завтра. Прогрес обіцяє ніби усунути хрест з людського життя.
Хрест, звичайно, усунутий не буде. Люди страждають і будуть продовжувати страждати. Те, що нам загрожує, – це втратити правильне ставлення серця по відношенню до хреста: сприймати тягар як образу з боку інших людей, недуги – як помилки і погану роботу лікарів, саму смерть – як медичну помилку. Хай так з нами. Хай не погодиться людина віддати найвищу гідність, дану їй – найсвітлішу можливість причетності до царственного хреста Христового.
…Хрест – це суд над віком цим, бо що ми бачимо? У людському житті є чимало такого, що саме по собі шановане, добре, влаштовано для збереження справедливості – суди, держава, устрій сімейного життя. Але все зіпсоване гріхами. І для Того, Хто зовсім не винен, – де для Нього місце у цьому світі? Христос свідчив про Себе, що Він, на відміну від птахів, що мають гнізда, і звірів, що мають нори, не має де прихилити голову. Святість, повна чистота, яка жодним чином не змішується зі злом світу, не має в цьому світі де прихилити голову. І врешті-решт знаходиться одне-єдине місце, яке ми ще не встигли, не зуміли осквернити, яке неможливо осквернити, – це хрест. Це місце чистого страждання. Помолімось за тих, хто за нас бере на себе важкі, складні, жертовні подвиги.
А за себе, що не робимо цього, помолімось, щоб у нас був, принаймні, добрий і чистий настрій перед лицем усіх тих малозначних або серйозніших труднощів, які так щедро дає життя, щоб ми брали хрест як хрест і в цю ж мить прощали кривдників. Наклепники проти віри, ті хто глумляться над християнською ідеєю смирення, всепрощення і прийняття на себе хреста, багаторазово повторювали, що це – тупе, рабське почуття, рабська покірність, не розрізняє справедливості і несправедливості, та байдуже все приймає. Буває й таке. Але це ніяк не християнське прийняття хреста. Бо про християнина, який приймає хрест, сказано: «Блаженні засмучені». По-грецьки вжито слово, що позначує тих, хто ніби переживає жалобу, тобто не приймає неправди і не дозволяє собі дешевої розради перед лицем зла світу. І так само в заповідях блаженства сказано: «Блаженні голодні і спраглі правди». Ось що таке прийняття хреста – згода страждати самому і неприйняття неправди світу, відкинення гріха і прощення грішника. Господи, дай нам бачити це в малому і у великому, кожну мить, коли ми вийдемо з цього храму і підемо нашими шляхами.
З проповіді С. С. Аверінцева 1993 р.
