В пам’ять вічну буде праведник…

Якось непомітно і швидкоплинно крокує тепер час… Здається, ще зовсім недавно ми мали можливість молитися разом з владикою Феодосієм, могли почути його мудре батьківське слово, пораду, чи навіть добрий і щирий, в чомусь може і  наївний жарт. Ті, кому пощастило в житті знати владику Феодосія особисто, й справді нині сміливо можуть називати себе щасливими людьми.

Вони знали справжнього Архипастиря, знали людину, яка своїм життям, на диво нам усім, людям уже нового покоління, була зразком християнської розважливості та смирення, любові та простоти. А це ті риси, які нині в дефіциті не лише серед мирських, але й церковних людей.

Ми твердо віримо у те, що Господь покликав свого вірного та відданого слугу саме в той час, коли це було найбільш промислительно для нашої Церкви. І хоча це з погляду пристрасних і грішних людей, для нашої зовсім невеликої Церкви страшна і непоправна втрата, все ж як християни, ми смиренно віримо і у те, що це було в тих планах Божих, які все сприяють до нашого найбільшого добра.

Для покоління ієрархів українських Церков, останні двадцять років стали часами нових “голгоф” та гонінь. Спочатку від чужих, потім і від своїх… І кожного разу про рівень духовності єпископату можна буде говорити саме на основі того, як саме ці люди вели себе під час усіх мислимих і немислимих скорбот та випробовувань : хтось зраджував “своїх”, хтось зраджував себе, та йшов на компроміси з власною совістю, а хтось зраджував і себе самого, і Самого Бога.

Дивлячись нині на ще свіжу могилу владики Феодосія, та море квітів навколо, відповідь на питання яким був цей архиєрей напрошується сама собою. Через призму минулого ми нині переконані, що архиєпископ Феодосій, як мало хто інший, сміливо міг повторити разом з первоверховним Апостолом : «Час мого відходу настав. Подвигом добрим я подвизався, життя прожив, віру зберіг, а тепер готується мені вінець правди, якого дасть мені Господь, Праведний Суддя в той день, і не тільки мені, а й усім, хто полюбив явління Його» (2 Тим. 4, 6-8).

Спокусами і випробовуваннями, як і у кожного з нас, було наповнене життя цього смиренного чоловіка. Але це ж саме життя владики було й сповнене категоричною боротьбою з цими спокусам. В останні роки злоба злих сил на владику Феодосія сильно посилилася. На догоду тоталітарному режиму Київського Патріархату у 2007 році владику безпідставно було почислено на спокій. Тоді жоден архієрей-синодал, а це ж багатолітні “друзі”, “товариші” і співслужителі владики Феодосія, зі страху перед начальником не виступили захищаючи Правду проти самовласного і гордиливого патріарха. Вони чомусь забули, що час йде. Дасть Бог, і вони самі будуть на такому ж місці, та й за них так само не буде кому слова сказати, “страху ради юдейського”: все в цьому світі має свій циклічний порядок.