В пам’ять вічну буде праведник…

Владика завжди вмів дивно, по-пастирськи, співчувати та співпереживати з іншими. Однак, рівно ж і протилежно – ніколи не звертав уваги на самого себе, особливо на стан свого здоров’я. Він уникав лікарів, як справжній монах, всеціло віддавши своє життя в руки Божі. А це було дуже небезпечно для шестидесятилітньої людини, та ще й з цукровим діабетом. Владика багато пережив непростих моментів, і це не могло не позначитись на його здоров’ї.

В останні дні життя архієпископ Феодосій пророче передбачив свій відхід в небесні оселі. Він прозорливо сказав братії про те, що останній його приїзд у Київ, та останній, у липні 2010 року Архієрейський Собор, і буде для нього останнім у житті. А ще, владика завжди боявся померти так, щоб своєю смертю чи хворобою завдати клопоту іншим, тому часто про це молився, і як переконуємося – був почутий Богом. Він помер хоча й несподівано, однак легко і без страждань. Незадовго перед цим архипастир відслужив Божественну літургію, та прийняв святі Христові Тайни.

Ми свято переконані, та твердо нині уже знаємо, що відхід до Господа архиєпископа Феодосія став для нього полегшенням та справжнім духовним святом. З простої, майже аскетичної, сільської хатини Бог покликав Його Високопреосвященство в Свої райські чертоги. З місця людської зневаги та братської ненависті Владика увійшов в обитель любові та благодаті. З тлінного – він перейшов у нетлінне. З мінливого світу, що скоро проминає – владика Феодосій нині вже в обіймах теплої та праведної вічності.

Ми не плачемо нині над могилою, бо смерть праведників – для них надбання. Ми плачемо лиш над собою, бо не стало для нас духовного батька та наставника. Осиротіла Дрогобицько-Самбірська паства. Не стало того, хто був нам надійною опорою, сміливим керманичем у бурхливому житейському морі. Не надовго ми розминулись з владикою Феодосієм фізично, але духовний зв’язок буде між нами відтепер ще сильнішим. Багато хто з нас до кінця життя буде молитися за упокій владики, та просити у Господа йому упокоєння. Але й будуть і такі, що самі прохатимуть собі, як і раніше, у Владики-архиєпископа святих молитов перед Божим Престолом.

Спіть спокійно, дорогий наш архипастирю! Нехай ваш земний спокій більше ніхто не потривожить : ні людський гнів, ні людська злоба, ні людська заздрість чи лукавство. А нині, звично уже для вас, простіть нас за те, що не завжди були добрими синами та доньками Вашому Преосвященству. Не завжди ми вели себе як ваші спадкоємці, і часто ми були більше схожими на блудних синів та дочок, часто обділяючи вас любов’ю, повагою, пошаною та спокоєм… Простіть нас за те, що мало відповідали на вашу любов, а коли й любили – то не завжди уміли це добре показати. Надалі, ми будемо ревно та гаряче молитись Всемилостивому Богу, щоб покрив наші немочі Своєю Благодаттю, і сподобив нас усіх відчути ще тут, за життя земного, радість духовного спілкування зі своїм добрим та люблячим батьком та наставником, який ненадовго покинув нас лише плоттю, а не безсмертним духом своїм…