У неділю під час Божественної літургії Блаженнійший Владика рукоположив у сан пресвітера випускника Тернопільської духовної школи диякона Андрія Ткача, який до цього ніс своє дияконське служіння у митрополичому соборі. А після літургії митрополит Мефодій звернувся з напутнім словом до нововисвяченого ієрея Андрія, у якому закликав отця твердо триматися рідної української Церкви.
Пропонуємо вам ознайомитись з текстом проповіді прочитавши, або прослухавши її.
“..Нині звершилась твоя висвята в сан священика. Перед тобою розгортається поле життєвої діяльності на славу Божу, на користь українського православного народу. Один нинішній філософ сказав: «Кожна держава повинна мати свою Церкву. Інакше – чужа Церква буде мати державу». І це – свята істина. Тільки тоді, коли на українських землях була єдина Православна Церква, наша держава цвіла і міцніла. Коли ж наш нарід дозволяв чужинцям себе духовно розділити – тоді горе було нашому народу. І на гірку нашу долю це продовжується й донині. Багато болю і горя нашій землі завдали Папа римський та його Католицька і Греко-католицька церква. Море крові! Ту ж саму біду ми мали й тоді, коли потрапили під московське Православ’я. Церква розуміла ту загрозу, яку несе нашій землі нищення своєї Церкви.
Коли гетьмани присягали на вірність царю, то лише Православна Церква не визнала такого єднання. Були зігнані всі священики з Батурина і тих сіл, що були навколо. Їм сказали: «Приймайте присягу». Але священство відмовилось. Тоді в дружин священиків були вирвані малолітні діти, солдати кілками підняли будинок з фундаменту (а будинки були зроблені з довгих сосен) і вставили голівки між фундаментом і будинком, і знову сказали: «Ви приймаєте присягу?». І коли почули «Ні!», то віддали наказ і будинок опустився на голівки цих безвинних дітей. Іще тридцять років українська Церква боролась за самостійність. Але, на жаль, можновладці запродали Україну.
І нині, браття і сестри, наша держава і наш народ стоять перед тим самим страшним випробуванням. Ми знову, не дбаючи про свою Церкву, можемо втратити і свою державу. Нас постійно переконують в тому, що «ще трошки, і станеться економічне чудо, і все буде добре…». Нам по телебаченню показують, як марширують наші солдати, і кажуть: «Не бійтеся! Не хвилюйтеся! В нас найбагатша земля, в нас працелюбний нарід».
Але, браття і сестри, дійсно: Україна посідає четверте місце в світі за природними багатствами. Але хіба це нам щось помогло? Ми мали найсильнішу економіку в Радянському Союзі. А що зараз маємо? Ми мали третє в світі місце за озброєністю. І все самі віддали. Тепер наша армія в такому жалюгідному стані, що вже ми боремося за її існування, а не вони захищають нас. Тому що наші люди розуміють: не буде своєї армії – буде чужа. І тоді це буде набагато тяжчим ярмом. Ми маємо чорноземи, працьовитих людей… А ви подивіться, який зараз хліб продають – такий як в голод. Хіба можна, споживаючи такий хліб, бути здоровими?
Нам казали, що наш народ працьовитий… Він, браття і сестри, був таким. Але його поставили на таке місце, що він, хоче чи не хоче, повинен сам себе піддати розтлінню, спитися, стати тунеядцем. Ви бачите: де тепер найкращі, найздоровіші діти нашої землі? Наш народ мав високий потенціал інтелекту. Але ці мізки тепер працюють на чужі народи і чужі країни.
В нас же все занепадає. Такого низького рівня освіти, як тепер, ще не було. Ми критикуємо Радянський Союз. Але після тих інститутів вийшли ті люди, що ще й дотепер не дають нам потонути. Ті, що виходять з навчальних закладів тепер – самі знаєте… Випускників море – а фахівців нема. Сповнилось те, що казали колись: «Приймаємо дубів – випускаємо липу». Тож яка надія може бути в нас? Ви погляньте на університети: вчаться люди з-за кордону; а наші діти, розумні, особливо – з села, не мають ніякого шансу здобути освіту.
І ось, ми ще раз пересвідчуємось, що головне – не економіка, не армія… Головне – щоб наш народ духовно став одним цілим. Коли читаємо літописи, то завжди бачимо, що коли народ був з Богом, то і Він нас захищав. А коли ми забуваємо про Бога, надіємось на допомогу чужих країн, то цим ми ще більше топимо себе.
