Проповідь на 10-у неділю після П’ятидесятниці

Та ми все одно мусимо розуміти, що молитва – це коли ми віддаємо своє життя Богові бодай на цих кілька хвилин. Скільки нинішня людина молиться? Колись людина приходила на всенічне бдіння, на якому була з вечора, і цілу ніч молилася. Нині ж всенічне бдіння – це дві години, Літургія – до двох годин. Важливою є і безперервність молитви в нашому житті. Ми завжди повинні думати, мислити, утримуючи в собі пам’ять про Бога. І тільки тоді наша молитва буде почутою, коли наше сеце відкликатиметься на нашу віру. Господь чує всі слова, які ми говоримо. То невже можна подумати, що Він не чує наших молитов?! Він чує наші молитви, але коли наше серце буде неготове до того (до молитви), то ми й не будемо готові зустріти відгук на наші прохання.

Бог, який створив цей світ, мудро його впорядкував і дав усі закони – як відомі людям, так і ще не вивчені наукою, все одно чує нас, і хоче почути, але поки ми не будемо достойні цього, поки ми не приготуємо своє серце, доти наша молитва залишатиметься порожньою молитвою тільки наших уст. Тому, дорогі браття і сестри, нинішнє Євангеліє вчить кожного з нас, персонально, вірити в Бога так, як вірили наші святі попередники. Не обов’язково так, коли сила віри полягає в тому знанні, що Бог є (навіть диявол знає, що Бог є; однак його не можна назвати віруючою істотою, бо він – противник Бога), ми повинні вірити так, щоб реагувати на Його слова, які ми чуємо зі Святого Письма. Лише тоді наша віра буде чистою і правильною. Як і коли ми постимо, то повинні розуміти, що це утримання від гріхів а не від їжі. Бо як казав, апостол Паво, їжа не наближає і не віддаляє нас від Бога…

Основне, що ми має бути – це наша готовність не тільки під час посту, а і взагалі, до останнього свого подиху, могти відмовитися від гріхів, які на превеликий жаль, в своїй більшості приносять нам лише зло. І, звичайно, молитва, котра ніколи не повинна покидати наших уст (а якщо й покидає, то повинна лишатися в пам’яті), одна з найкоротших і найцінніших молитов, які має наша свята Церква – Молитва Ісусова, і яка складається лише з єдиного речення: «Гоподи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Сьогодні немає такої людини, яка б не могла вивчити ці слова напам’ять. І коли каже, що він не помолився ввечері чи вранці коли дуже хотів спати – це виправдання перед самим собою. Бо для того, щоб промовити молитву, потрібна лише віра і бажання догодити Богові і бути з Ним. А коли ми виправдовуємося лінню, тоді дійдемо до того, що Господь Бог буде нас смиряти хворобами нашими і наших ближніх.

Тому Святі Отці так чесно й попереджують нас, що якщо ми дивуємося, що довкола нас страждають люди, то вони нам і відповідають, що переважно це стається якраз через наше особисте невірство. Оскільки наше серце вже настільки тверде, що Бог бачить, що наші хвороби нас вже не виправлять. І тільки через співчуття до ближнього ми приходимо до Бога і тоді молимось…

Отже, буває так часто, що ми ще маємо можливість попередити не тільки хвороби, бо Бог не лише лякає нас хворобами. А разом з тим, ми повинні розуміти, що кожний християнин дістає величезну допомогу для свого духовного і фізичного життя. Господь допомагає кожній людині, яка чогось прагне на життєвому шляху. І праведники, які жили, вони завжди були щасливими людьми. Ми всі дуже багато говоримо про щастя, шукаємо його, і думаємо, що ми знаємо, в чому особисто для нас воно полягає. Але Господь Бог сьогодні в євангельському читанні сказав, що блаженні, тобто щасливі, убогі духом – тобто ті, що розуміють своє духовне недостоїнство. І для того, щоб уподібнитися Богові, наблизитися до Нього, і отримати щастя ще тут, живучи на землі, Господь сказав молитися, постити і мати віру. І хай Він допомагає нам в цьому. А якщо нам цього не вистачає, то повторюймо за цим батьком, який звертаючись розумів, що окрім Бога нема ніякої помочі, сказав до Христа: «Вірую, Гоподи! Допоможи моєму невірству». Амінь!