Єпископ Афанасій : "Навіть коли це й Голгофа…" ч.1

Кор.: І все ж, Владико, як поставилися до переходу в іншу Церкву ті, кого ви стільки років духовно опікували, з ким, якщо так можна висловитися, «з’їли» не один пуд солі?

Єпископ АФАНАСІЙ: По-перше, це не така вже й інша Церква, а наша, дійсно українська. Та ще й Церква-мучениця, бо саме автокефальну Церкву винищили більшовики, а не Київський патріархат. А стосовно людей, то не приховаю – осторога в мене була, але вона одразу ж і розвіялася. Коли ти щиро любиш людей, вони це відчувають і цінують, навіть не задумуючись над цим. Але в любові треба жити повсякчас, а не тільки на словах, коли випадає нагода про неї пофілософствувати. Я дуже радий, що всі сприйняли мій перехід із розумінням, багато хто з радістю, навіть знайомі священики Київського патріархату вітали з висвятою на єпископа. Прощання з білківською громадою було із сумом і сльозами. А одна моя духовна донька, це вже в Полтаві, сказала: «Якщо отець Афанасій наш духівник, і ми йому віримо, то ми повинні за ним іти туди, куди й він».

Кор.: А ви сам не сумніваєтеся, що так треба було?

Єпископ АФАНАСІЙ: Якби я сумнівався, то переходу б не було. Вважаю свою хіротонію на єпископа волею Божою, бо так, як це сталося, могло статися тільки з Його Божої волі. Мій життєвий шлях, мою працю на духовній ниві, мої організаторські здібності в Автокефальній Церкві оцінили належним чином, зрештою, я став затребуваною людиною.

З набуванням духовного досвіду став покладатися більше на волю Божу, аніж на власну. Так і цього разу я довго й багато молився до Господа, просив у Нього дати мені розуміння того, де місце мого служіння і яке воно? Я був у дуже складному духовному стані, такому, що й ворогу не побажаю. А потім спочатку наче сонячні промені появилися на видноколі, а згодом вияснилося і в душі. Звичайно, я ще дуже переживав, але саму хіротонію на єпископа сприйняв з ентузіазмом, бо переді мною розкрився горизонт справді духовної праці на благо українського православ’я й України саме в тому руслі, як це виховав у собі на основі духовних прагнень, праць святих отців Церкви, їх подвижницького життя, власного духовного досвіду, який також здобував на цих же засадах у своєму житті. Та щоб ці слова зрозуміти, треба знати мій духовний світ, досвід, стан душі, а це може знати й відчувати тільки сама людина. Бо досвід кожного – річ суто особиста.

В Автокефальній Церкві й архієреї, й священство, з яким мені доводиться постійно спілкуватися, прийняли мене радо, тепло, взагалі мені дуже приємно бачити й відчувати простоту й щирість у взаєминах, що є великою рідкістю в Церквах. Знаєте, таке враження, що я впродовж свого життя перебував серед цих людей. За це я їм дуже вдячний і щиро відповідаю таким же ставленням. Хоча, це навіть не моє ставлення, це спосіб мого життя. Може, комусь це видається, як кажуть, м’якотілістю, але хай хто ще спробує таку «м’якотілість» здолати…

(Далі буде…)