"Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє…"

Нам приємно бачити Віктора Федоровича вірним саме Православної Церкви, оскільки в кожному православному ми бачимо свого брата у Христі. Однак, відчуваємо величезний смуток через те, що лише в силу політичних непорозумінь ми не можемо зі свого боку надавати повноцінну духовну підтримку своєму Президенту. Ми хочемо стати свідками того, коли не лише УАПЦ буде молитися за Президента, владу та військо, але й навпаки – і Президент, і Уряд будуть молитися за нашу Церкву, і не лише добрими намірами, але й реальними справами будуть підтверджувати своє власне Православіє.

Ми відчуваємо величезне задоволення з того приводу, що учора було покладено початок зустрічей між двома найвищими очільниками – Президентом України, та Вселенським патріархом. Сподіваємось, що вони виявляться живими, прозорими та діяльними, і надалі будуть проходити не без уваги на існування в Україні “народної церкви” – Української Автокефальної Православної Церкви. І звісно, ми б не хотіли, щоб будь-які рішення щодо подальної долі української Православної Церкви приймались без уваги на нашу багатотисячну паству, без консультацій з нашими ієрархами, які є завжди відкриті до подібної співпраці.

УАПЦ з особливою теплотою сердечною зустрічає бажання Його Всесвятості, Святійшого Патріарха Вселенського Варфоломія, нашого духовного батька, постянути нам руку допомоги у безумновно непростий для нашого народу час. Ми чудово розуміємо і те, що усі випробування допущені нам – допущені нам для загальної духовності користі Промислительним і Благим Богом, та відкидати їх було б гріхом. Одначе, турбота про народ Божий вимагає від нас якнайшвидшого лікування розколів, зміцнення  єдності в Церкви та державі, помноження християнськох любові та злагоди. Ми раді констатувати багаторічну співпрацю Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви з Великою Церквою-Матір’ю, для спільного блага Церкви Христової. Не завжди у нас все відбувалось швидко, але завжди – оптимально вірно. В ситуації, коли для спільного вирішення одного питання закликано аж чотири зацікавлених сторони, наша Церква завжди знала про те, що Вселенська Патріархія є нашим добрим союзником та партнером, який на практиці активно намагається оживляти наші стосунки, цінує їх, та підтримує їх часом навіть силою власного авторитету.

Тому, в звязку з цим, хотілося б підкреслити, що будь-які намагання сторонніх сил, і в першу чергу окремих заполітизованих ЗМІ, внести деструктивні настрої в середовище українських церков є марними та безперспективними. Такі низькосортні журналісти не тільки не досягають омріяного результату, але й насправді ще більше порочать самі себе. Журналістика це наука від Бога, наука про людські пошуки Істини, і її благовістя іншим. Однак навіть саму вишукану і шляхетну науку можна спотворити гріхом. І ми бачимо, як велика кількість нечесних, замовних журналістів призвела до очорнення, до створення негативного образу журналістики взагалі. Не варто вкладати в уста Патріарху того, що він насправді не казав, і не потрібно додумувати замість Його Всесвятості те, про що він і не подумав.

Як священик саме Української Автокефальної Православної Церкви можу запевнити, що для становлення і канонічного впорядкування нашого буття ніхто не зробив стільки, як це зробив патріарх Варфоломій, і особливо за останній час. За це Патріарха шанує і любить наш народ, а наша Церква не перестає возносити свої молитви за здоров’я і допомогу Божу. Не так вже й давно ми були свідками того, як Київський Патірахат зірвав наші домовленості про об’єднання. А ось тепер, при новій владі ще не було активних і переконливих спроб поновити цей діалог,  наверстати втрачені можливості. Тому ми раді, що такий діалог триває, навіть після зміни Президента.

Можна припустити, що саме ці добрі стосунки нашої Церкви із Вселенською Патріархією незабаром викличуть “масові міграції” священослужителів з Київського Патріархату до УАПЦ.  Бачучи доволі песимістичні настрої окремих священнослужителів УПЦ-КП, нині чітко можна прослідувати розчарування існуючим курсом на виключне самоствердження патріарха КП Філарета. Єпископам, священикам та мирянам потрібен не Філарет як такий, навіть при наявності у нього безлічі унікальних дарів, талантів та розуму. Віруючі УПЦ-КП давно прагнуть чогось суттєво та якісно іншого. Люди потребують впевненості не лише у тому, що їхня молитва почута Богом, але й у тому, що сповідуване ними Православ’я є бездоганним з точки зору всієї церковної повноти. Вони хочуть об’єднатися в єдину міцну сім’ю православних сестринських церков, дарувати свою любов та молитви іншим. Ну, а поки Київський Патрірахат не є бездоганним канонічно, навіть навпаки – історія УПЦ КП – це історія зрад і обману, ніхто ні їхньої любові, ні молитви не потребує, окрім маргінальних структур, та заборонених в інших канонічних Церквах особистостей.

УАПЦ нової формації, мудро очолювана Блаженнійшим Мефодієм, митрополитом Київським і всієї України, поступово, але впевнено позбувається старого намулу канонічних непорозумінь, що справді колись мали місце в церковній історії. І я надзвичайно радий, що наша Церква останнім часом поповнюється молодим та активним єпископатом. Усі кандидати на нові, чи відновлені кафедри – це люди які в Церкву потрапили не випадково. Кожен з них уже досяг багато в справі розбудови Церкви в своєму регіоні. Мають добру освіту, як і бажання жертвувати собою. А це – головні речі, необхідні пастирям для розбудови Церкви Божої. Отож, у нас, є всі підстави бути переконаними і у тому, що у майбутньому єдина Помісна Укранська Православна Церква якщо і не буде побудованою на базі УАПЦ, все ж саме наші ієрархи та духовенство зможуть бути її дієвими рушіями, а наш народ – її окрасою та святинею.

Нехай допоможе нам у цьому Господь. І не заважають політики.

Джерело: unian.net