За церкву, діаспору, минуле та візію майбутнього

На ці дні заплановано проведення ІІІ-го міжнародного конгресу “Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє”.  Серед учасників із багатьох країн світу, у роботі конгресу візьме участь і значна кількість духовенства, представників найрізнома- нітніших церков та релігійних організацій.

Українська Автокефальна православна церква цілком справедливо вважає такі акції дуже важливими та необхідними. Особливо – на даному етапі нашої історії, як світської, так і церковної. У ці дні багато небайдужих людей – політиків, учених, активістів, представників влади та дипломатичного корпусу – будуть багато розмовляти про нашу діаспору, та її вплив в утвердженні української державності.

Але не лише політикам, але й нам, українським священнослужителям, людям церкви, ця тема дуже близька. Адже з якогось моменту вона стала частиною життя нашої церкви, нашого духовенства та мирян.

Рівно двадцять років тому було проголошено Третє відродження нашої української Автокефальної православної церкви.

Тоді група священнослужителів вийшла з-під канонічної залежності свого безпосереднього архієрея – московського екзарха митрополита Філарета (Денисенка), та, відповідно, московського патріарха.

Наш свободолюбний народ у ті роки опинився на непростому шляху, прийшовши до роздоріжжя невизначеності та розгубленості.

Своєї держави, яка міцно стояла б на ногах, у нас не було. Тому дуже часто віруючі не лише не мали необхідної підтримки й опори у своїх діях, але й найчастіше зустрічали різку протидію з боку колишніх партійних діячів та чиновників.

Ми не мали однодумців у владі.

Більше того. Ми навіть не мали власних лідерів, які у своїй боротьбі були здатні жертвувати не людьми, а собою.

Той час можна охарактеризувати, як час наших помилок і намагань втілити в життя якусь абстрактну мрію-фантазію, якусь неіснуючу Україну. Така омріяна країна б водночас поєднувала в собі й віротерпимість, і відданість єдиній церкві, і європейський вектор розвитку, і наші прабатьківські ідеали та цінності, і владну руку господаря, і поблажливість до народу, демократизм та соборноправність.

Ми хотіли “все й одразу”. Отримати без праці над собою ідеальну Україну, якусь надреальну державу-фантом.

Таку державу було зовсім просто придумати як міф. Але чим вищими були наші вимоги до неї, тим складнішим було втілення. Багато спроб нашого “будівництва” України мали зовсім протилежні, навіть трагікомічні наслідки, аніж заплановані із самих початків.

І сьогодні всім нам потрібно тверезо усвідомлювати собі те, що час, коли кухарки керували країною, уже відійшов у далеке забуття.

Нове тисячоліття ставить перед нами цілий пласт невирішених геополітичних, державницьких, історіософічних питань. Вирішити їх може лише освічене, грамотне нове покоління фахівців та вчених.

Однак не треба забувати про основне.

Усі світські спроби побудувати рай на землі без Бога – приречені на невдачу.

Ми з вами знаємо, і навіть були свідками того, як на наших очах впала страшна комуністична система. У неї було все – сила, гроші, міць, люди, зброя, і тюрми для непокірних. І, здавалося, що були всі найважливіші передумови того, щоб ще десятиліттями існувала ця велика країна, а безбожні люди насолоджувались в ній своїм беззмістовним життям.

Однак, там, де немає Бога, де немає Його животворчого Духу – усе, навіть те, що нам здається живим – мертве саме в собі.

Як віруючі люди ми знаємо, що Богові угодно було мати на тому місці державу, в якій християнські духовні цінності будуть ключовими цінностями в житті всього її суспільства.

Тож чи ж може Бог дати своє благословення всім нам, нашій державі, якщо ми внутрішньо не змінюємося, а залишаємось такими ж безбожниками, якими були?

Слово “безбожник” я вжив не в образливому сенсі. На превеликий жаль, безбожниками нині можуть бути навіть священики і єпископи. Людина, яка ззовні живе всіма обрядами та традиціями, але при цьому лишається черствою всередині себе – це такий самий безбожник, як і той, хто явно заперечує Бога. Бо внутрішньо вони не преображаються.