Рівненське питання : яка пшениця, такий і Поляниця!

Тепер навіть уже і для стороннього спо- стерігача стало чітко помітним вперте і цілком свідоме намагання з боку окремих ЗМІ дискретувати нашу святу УАП Церкву. Не маючи хоча б частки поваги до читачів, під чудовим соусом нібито “незалежної” журналістики, споживачам пропонується вишукана брехня, наклепи, ненависть, та підбурювання до непокори законній церковній владі. Причому, все це подається так, що насправді й мало у кого виникнуть сумніви : а чи справді, все це було саме так, як подає журналіст? Чи є хоча б якісь підстави вірити злим словам цього, зовсім незнайомого нам, чи взагалі, безіменного писаки?

Як типовий приклад, можна згадати один з останніх епізодів у величезному пласті, двадцятирічних і більше, церковно-журналістських стосунків. Місце згаданої події – центр Рівненської єпархії УАПЦ. Саме там один з колишніх священиків УАПЦ вчинив бунт проти Церкви, і щоб остаточно позбутись  докору сумління (якщо про ці речі можна взагалі говорити по відношенню до згаданого персонажу) намагався за допомогою місцевих ЗМІ поширити в маси власноручно написані легенди про своє мучеництво.

Взагалі, тут немає нічого дивного. Напевне, абсолютна більшість гордиливих людей чинить нині саме так – бунтом виступають проти Священноначалія, проти своєї ж братії, замість того, щоб справді чогось навчитись з поданого їм Церквою уроку. Ми пам’ятаємо такий досвід і у московських екзархів, і харківських “протестантів”. Це на жаль, уже досить поширена практика. Єдине, що буде складно пригадати у всіх цих “християнських зразків”, так це смирення, покору, і каяття за вчинені церковні розколи. І ще цікава закономірність. Перед тим, як цих усіх людей було позбавлено церковного спілкування вони мали усе. Вони мали владу, гроші, довіру, підтримку Церкви. Але усіх їх згубило саме те, що їм стало мало влади, мало грошей, мало посад і нагород. Вони захотіли більше. Набагато більше.

Однак, давайте усе по-черзі. Парафія УАПЦ м.Рівне була зареєстрована з благословення архиєпископа Львівського Макарія у 2003 році. Згодом громада отримала довідку про те, що Рівненсько-Волинське єпархіальне Управління надає дозвіл використовувати для потреб дві кімнати згаданого приміщення, однак довідка не була підписана секретарем єпархії отцем Володимиром Садовським. Про це свідчить сам отець. Але, в обласному відділі культури і релігії така довідка уже з’являється, але з чужим підписом. Згодом ці дві кімнати були переобладнані на каплицю. Люди розповідають, що парафіян які багато жертвували в громаду або не приймають туди уже понад два роки, або роблять їх перебування у ній – психологічно неможливим.

Один з міфів, який старанно тиражується колишнім священиком, а нині уже звичайним мирянином Іваном та його однодумцями, це той, що єпархіальне Управління не існувало раніше громади. З юридичноі точки зору довести справу зовсім не просто. Справа у тому, що одна з церковних активісток громади – Оксана Пилипівна Ткачук, колись мала доручення отримати Свідоцтво права власності на Рівненсько-Волинське єпархіальне Управління, що розташоване по вул.Словацького 12. Вона це зробила, однак керуючому архієрею документ, що підтверджує правовий статус Управління так і не повернула. Навіть неодноразові звернення у міліцію та прокуратуру, з цього приводу, поки ні до чого не привели. Лукавство – страшна справа. Безвір’я – ще гірша.

У 1992 році у Кабміні була офіційно зареєстрована Рівненська єпархія УАПЦ. Згодом до Статуту єпархії було внесено зміни та доповнення, уже як до Рівненсько-Острозької єпархії УАПЦ. Ще через певний час, у зв’язку з відсутністю парафій УАПЦ в Острозькому регіоні та їх наявність на Волині, чергові зміни у Статут визначили нову офіційну назву єпархії як Рівненсько-Волинська єпархія УАПЦ. Згодом, своїм Указом Святійший Патріарх Димитрій Ярема підтвердив той факт, що Рівненсько-Волинська єпархія УАПЦ є правонаступницею Рівненсько-Острозької єпархії, а її керуючим призначено архиєпископа Львівського Макарія Малетича.

У 2001 році владика Макарій звернувся до місцевої Влади з проханням про надання приміщення для потреб Єпархіального Управління, і сесією Рівненської міської Ради від 10 грудня 2001 року це клопотання було задоволене. Громадою міста для Церкви було запропоновано будівлю по вул.Словацького,12. 8 квітня 2002 відповідно до поданого прохання було отримано документ на право власності, який згідно акту прийому-передачі було передано Рівненсько-Волинському єпархіальному Управлінню УАПЦ. В грудні 2003 року єпархіальною Радою було вирішено передати місцевій церковній громаді дві кімнати Управління, для подального переобладнання їх під каплицю, для використання їх для релігійних потреб як громади, так і самого Управління. Саме тоді головою церковної громади було обрано пана Вельгуса М.М.

Слово Адміна:

Зверніть увагу : ваші коментарі з'являться лише після схвалення адміністрацією сайту.
This entry was posted in Історія Церкви, Наш коментар and tagged , , , . Bookmark the permalink.

42 Responses to Рівненське питання : яка пшениця, такий і Поляниця!

  1. Володимир Торбіч says:

    Ще одна заувага. Ви стверджуєте, що протестанти становлять понад третину вірних Рівненщини. То хіба це не свідчить про якість служіння найбільших православних громад??? Протестанти зростають також і завдяки ПОПАМ. Якби православне духовенство робило б хоча б стільки ж як протестанти, то може і в православних були б міцні громади?