До першого ювілею чортківської афери

Чим завершилась ця історія? Напевне, що нічим. Вона закінчилась саме там, де й почалася. Патріарх Філарет, як і раніше, має в регіоні сумнівну репутацію, і, що головне – все більше між своїм власним духовенством. Владика Павло, як і раніше, служить зі своїм батьком на сільській парафії, і за рік майже нічого не зробив для того, щоб хоча б якось продемонструвати, що в його єпископській хіротонії була реальна потреба не лише його особисто, але й усієї церковної повноти. Ну, а що ж там пан Левкович – великий стратег і тактик автокефального руху міжпланетарного масштабу?

Нещодавно він звернувся аж у Хмельницьку єпархію УПЦ-КП, щоб там владика Антоній рукоположив в сан його сина Андрія. Звісно, знаючи чудротворні таланти отця Михайла, ми зовсім не сумніваємось у тому, що він і сам міг би це запросто зробити буквально в себе на кухні. Однак, саме цей факт виявляється красномовнішим за сотні інших слів. Маючи “під руками” майже власного, доволі кишенькового архиєрея, владику Павла, Левкович сильно, і головне – публічно зневажив його, а звідси – дуже чітко показав своє ставлення до власного псевдоцерковного проекту під назвою “Тернопільсько-Теребовлянська єпархія УПЦ-КП”.

Ну, й на завершення, перефразовуючи одного з найвідоміших патріархів сучасності, відверто, тримаючи руку на грудях насміюсь ствердити: проект Тернопільсько-Теребовлянська єпархія УПЦ-КП таки не спрацював!

В багатьох священнослужителів не раз народжується спокуса видати власні пристрасті за Волю Божу. Упаси нас Господи дозволяти собі таке, чи хоча б підтримувати в цьому інших. Любіть свою Церкву-Матір. Пам’ятайте, що ніхто й ніколи не зможе особисто вам замінити її. Можливо зараз і справді буде вигідно покинути рідну Церкву у пошуках кращої долі. Але не забувайте: не було ще такого, щоб блудні сини не пошкодували за свої вчинки, або, як Юда, не визнали своєї провини. Рано чи пізно, за рік, за два, а може вже на смертному одрі, совість буде волати вам про зраду. Зраду Рідної Матері – Української Автокефальної Православної Церкви.

Коли в товаришів на згоду не іде,

На лад їх діло не піде,

І з нього вийде вже не діло – тільки мука.

Якось-то Лебідь, Рак та Щука

Везти гарбу ваги взялись;

До неї разом трійко упряглись;

Зі шкури пнуться геть – гарбі немає ходу!

Здавалося, для них був не важкий тягар:

Та ж Лебідь рветься вверх до хмар,

Рак важиться назад, а Щука тягне в воду.

Хто винний з них, хто правий – гудити не нам;

Але ж гарба і досі там.