На третю неділю після Великодня Церква згадує ранкову подорож Жінок Мироносиць до гробу Господнього. Ми, що три рази ходимо навколо церкви в ніч на Великдень представлямо тих благоженних Жінок – а вони представляють Церкву, яка постійно шукає присутності Господа і завжди виходить із темряви у славне світло і радість!
Ця подорож було не простою для тих дорогих Пань. Коли вони вийшли то було ще темно. Вони могли легко стати жертвами для злодіїв, які могли б ограбити їх від пахощів, яких вони несли для завершення обряду поховання, щоб продати їх недобросовісним торговцям. Та ще було й питання: хто ж відвалить їм камінь від дверей Гробу? Вони бачили, як його закотили на місце і знали, що є й печатка покладена на нього. А були також сторожі, що мали дивитися за тим, щоб жодний ревний учень не міг вкрасти тіло а потім твердити, що Вчитель воскрес.
Уявіть собі їхній подив, коли вони виявили, що камінь вже відвалений! І не було в полі зору охоронця теж! Що трапилося? Євангелист Марко описує цю подію таким чином. Він починає з питання Жінок: «Хто відкотить нам каменя від дверей гробу?» Він продовжує: «І поглянувши, побачили, що відкочено каменя; був бо великий дуже».
Ось це звучить якось дивно! Слова «був бо великий дуже», можливо й мали б якийсь сенс, як пояснення про турботу жінок. Бо ж коли б камінь був не дуже великий, то можливо, вони б могли і самі відкотити його. А тоді б зовсім просто було їм зайти до гробу і завершити своє діло любові й обов’язку, цебто закінчити підготовку Тіла для поховання. Вони не мали змогу це виконати після смерті Господа на Хресті бо ж заходила субота.
«І поглянувши, побачили, що відкочено каменя; був бо великий дуже.» (Марка 16:4 – переклад П. Куліша)
Але здається, що камінь був не так вже й страшно важкий бо ж цей же Євангелист написав кілька фраз раніше, що Йосип із Ариматеї, закотив його на місце (це було б уздовж канавки врізаної в камінь біля підніжжя отвору Гробу) – мабуть сам без жодної помочі. Якщо він був в змозі зробити це сам, то декілька жінок безумовно змогли б це ж саме виконати.
Жінки Мироносиці
Помістити цю фразу після заяви, що жінки «поглянувши, побачили, що відкочено каменя» вносить дисонанс. Сполучник «кай» («і» або «а»), здавалося б, більш відповідав, ніж «гар» («бо» або «тому що») у грецькому оригіналі. Насправді це саме так і передають деякі переклади, щоб ця фраза не виділялася так дразливо. (В такому передає це переклад Митрополита Іларіона). Сполучник «а» дає розуміння, що розмір каменя робить його переміщення більшим чудом.
Але є вагома підстава для такого вислову Марка. Не потрібно було відкочувати каменя для того, щоб Воскреслий Господь вийшов з Гробу – а потім він був би він відкритий і для жінок. Ісусові ж цього не треба було. Пам’ятайте, що в одному з його з’явлень після Свого Воскресення Він появився серед Його учнів, які сиділи в приміщенні, де двері були замкнені! (Івана 20:19). Ймовірно, розказуючи про те же з’явлення, Євангелист Лука пише, що Господь наш, щоб показати, що Він – не привид, що міг би пройти таким чином через закриті двері, попросив що-небудь поїсти, а потім і з’їв перед Своїми здивованими Учениками (Луки 24:41-43).
Камінь був відвалений для Жінок для того, щоб вони могли бачити, що Гріб – порожній! Він для них був відвалений. Тоді їх очі могли б побачити чудо порожнього Гробу і їхні серця могли б повірити в Господню перемогу над смертю – за все людство.
Сьогодні ми теж радіємо над порожнім Гробом. Щороку віруючі збираються перед Ним у Єрусалимі в Велику Суботу і отримують щорічне чудо Благодатного вогню, який спонтанно запалює свічки всередині – і іноді навіть зовні – Гробу, як свідчення про чудесну перемогу Господа – «Світло від Світла» – над смертю.
І ми молимося, щоб наші серця могли стати ще більш відкритими, щоб прийняти в себе Воскреслого Господа силою і благодаттю Святого Духа, Якого Він послав на Своїх Учеників, як Вогненні Язики після Свого Вознесіння і сидіння Праворуч Отця.
Хай же й ми, що турбуємось про камені, які повинні бути відвалений для нас, щоб ми виконували діла Господні, нагадуємо про хоробрість, любов, віру і надію Мироносиць. Просуваючись вперед у вірі і ми побачимо, що камінь – відвалений, і ми зустрінемо Воскреслого Господа в добрих ділах, якмх ми чинимо, і хороших слова, яких ми промовляємо в ім’я Його, Його ж силою, любов’ю та милосердям. Амінь.
Протоієрей Ігор Куташ
