Цей текст розділено на частини: 1 2 3 4

Отець Кіріак Темерциді – колишній ігумен Російської Православної Церкви. У свій час був іподияконом митрополита Никодима Ротова. Закінчив Московську Духовну Академію і Семінарію. В кінці 90-х, на початку 2000-х покинув РПЦ, і приєднався до одніє з общин т. зв. “альтернативного православ’я”. Згодом там прийняв єпископську хіротонію, і був возведений в сан митрополита. Ми ж пропонуємо вашій увазі цікавий текст авторства отця Кіріака про духовне і літургічне життя православного християнина. Звісно, редакція не розділяє абсолютно усіх погляді владики, в т.ч його юрисдикційні уподобання, одначе в запропонованому виступі міститься багато цінних богословських тверезих думок. Запрошуємо прочитати, і висловити свої враження та міркування.

Редакція Uaoc.Net

З виступу митрополита Киріака на соборі

Перефразовуючи слова Святого Письма, скажу: “почувши мої слова – не робіть закам’янілими серця ваші”. Я прошу всіх відкласти будь-які пристрасті, будь-які особисті погляди і прагнення. На Соборі не керуймося жидними симпатіями і антипатіями, а міркуймо про те, щоб всі наші діяння послужили прославленню імені Божого і користі святої Православної Церкви.

Ми прибули на Собор не для того, щоб без праці провести час, а для того, щоб вирішити назрілі питання церковного життя. З перших віків Собори тихо і гладко не відбувалися, і завжди на них було присутнє різнодумство, але в усьому перемагали розум і любов. На Помісному Соборі Російської Православної Церкви 1917-1918 р.р. були представлені великі доповіді та праці єпископату, духовенства і богословів з упорядкування богослужбової практики, розглядалися питання редагування богослужбових текстів стосовно до розуміння віруючим народом.

В день самого зародження Церкви – Святої П’ятидесятниці – були встановлені принципи церковного свідчення. Перший з них – принцип використання різних мов. Завдяки дії Святого Духа учні “почали говорити іншими мовами”, а натовп, що зібрався з цього приводу, прийшов у сум’яття, бо кожен чув, як вони говорили його мовою (Діян. 2, 1-9). У той день було виявлено, що для того, щоб слухачі розуміли Євангеліє, його треба проголошувати їх “власною мовою”.

“Небо на землі” – це знайоме кожному православному визначення краще за інші висловлює основний досвід Церкви. Як така, Церква є засобом благодаті, таїнством Царства. Її структура: ієрархічна, сакраментальна, літургійна – служить лише для того, щоб зробити Церкву здатною виконати своє призначення – бути Тілом Христовим, Храмом Святого Духа. У Євхаристії Церква здійснює перехід з цього світу в світ прийдешній, бере участь у Вознесінні свого Господа і в Його міссіанському бенкеті, споживає “радість і мир” Царства. “І безперестанно все діяв, поки нас на небо привів і будуче Царство Твоє нам дарував” (Євхаристійний молитва Літургії Св. Іоана Золотоустого). Для православної людини все богослов’я є богослужінням і навпаки.

Більша частина богослужбових текстів взята з Біблії. У зв’язку з цим вивчення православного богослов’я має неодмінно містити в собі вивчення богослужіння. Істина Божа повинна перетворюватись у форму, в якій ця спасительна звістка може бути передана людям. Живе Слово стало тілом, отже і слово відображене має втілитися. Христос прийшов до людства таким чином, щоб людство змогло сприйняти і зрозуміти Його. Так і слово Христове повинно дійти до людей у зрозумілій для них і легкій для сприйняття формі. Слово Бога повинно досягти слухача на зрозумілій йому мові. Таким чином, роль священнослужителя і будь-якого християнина і християнки полягає в наслідуванні Христа. Як Христос доносив думку Божу до людства, так і місіонер перекладає її на іншу мову, щоб виконати євангельське призначення (Мф. 24, 14; 28,19).

Чому тепер немає оголошених? Чому їх відсутність не сприймається, як недолік? Чи всі зробилися вірними? Традиція залишається, але православні не повинні ховатися від питання про свою можливу зраду відносно цієї довіреної їм традиції. А чи не перестала Церква без оголошених, без місії бути Православною? Той факт, що більшість прихожан не є справжніми учасниками Літургії, оскільки не розуміють значення того, що відбувається, є предметом жалю багатьох православних богословів і нашого сорому! Ми відповідаємо перед ними і перед Богом. Церква вся без винятку має брати участь у богослужінні.

Будь-яке церковне богослужіння – це торжество всієї Церкви, торжество всієї церковної громади. Літургія не є прерогативою духовенства, а парафіяни не сторонні спостерігачі. Служіння Господу звершується усім світом. Буваючи в парафіях, залишаєшся під враженням того, що добрі дріжджі, та погані лікарі: вельми релігійному народові дісталися зовсім невідповідні пастирі – ні щодо освіти, ні, що куди гірше, в розумінні духовності. Про бізнес у стінах храму, побори і шарлатанство соромно й казати. Бездіяльність, ремісниче ставлення до служіння нашого духовенства незмінно призводить до збільшення кількості тих, хто полишив Церкву. Це добре видно на прикладі історії сектантських рухів в нашій країні.

Цей текст розділено на частини: 1 2 3 4