В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Любі брати і сестри! Цієї неділі в храмі на Літургії ми з вами будемо чути під час читання Євангелії від Марка розповідь про розслабленого. “І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. І, не маючи можливості наблизитись до Нього через натовп, розкрили покрівлю дому, де Він знаходився, і через отвір спустили ноші, на яких лежав розслаблений. Ісус, бачачи віру їхню, говорить розслабленому: “Сину, прощаються тобі гріхи твої!”
О, як обурилися ті, що перед цим напхалися до хати, куди прийшов Христос, щоб, очевидно, побачити нові чуда від Нього! А особливо фарисеї, які хоча й подумки, але нарікали: “Чому Він так Бога зневажає? Хто може прощати гріхи, окрім Бога?” Вони, як звичайні собі люди, навіть помислити не могли, що Він може відчути їхні думки духом Своїм, адже, крім усього, вони ж не визнавали Ісуса й за Сина Божого. А тут чують: “Прощаються тобі гріхи твої!” То як же їхня гріховна плоть може стерпіти й визнати подібне!
Але в той же час, навіть не сподіваючись на те, вони визнали за Ісусом божественність, бо кожен із них проказав у своїх головах: “Хто може прощати гріхи, окрім Бога?” Думки фарисеїв були правдивими, бо далі відбулося подвійне чудо, що підтвердило божественність Христа – палка віра в Ісуса, як Сина Божого, за Його словами: “Прощаються тобі гріхи твої” запалила такий вогонь віри в Господа, що він попалив усі гріхи, які прикували того хворого чоловіка до ліжка. Ось чому стало можливим і друге чудо після слів Господа, звернених спочатку до фарисеїв: “Чому ви так думаєте в серцях ваших? Що легше: сказати розслабленому – прощаються тобі гріхи твої, чи – встань, візьми ноші твої і ходи?”
Вони, звичайно ж що мовчали, бо чи можна звичайній людині одразу знайти відповідь на ці слова? А Христос суворо відповів їм: “Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи”. І, повернувшись до хворого, звертається вже до нього: “Кажу тобі – встань, візьми ноші твої і йди додому!” Той одразу ж підвівся на ноги й, ще не вірячи в своє зцілення, підняв ноші, на яких його, нерухомого, принесли в цей дім, пройшов із ними поміж присутніми з дому, а ті з побожністю розступилися перед ним, дивувалися й прославляли Бога, кажучи: “Ніколи нічого такого ми не бачили!” (Мк. 2:12).
З цієї правдивої історії з життя й діяльності нашого Господа Ісуса Христа можна вивести фундаментальний висновок, який є підтвердженням найголовнішого у нашій вірі – першопричиною всіх бід людини і раніше, й нині є гріх, який уражує і душу, й тіло людини. А найперше – душу. І, не звільнивши душу від ланцюгів гріха, годі сподіватися на зцілення розслабленого тіла, бо дух і душа є первинним, а тіло – вторинним, адже є всього лише прахом земним: “І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” (Екл. 12:7).
Тому й не може вторинне здолати первинного, як не можна знищити наслідку, не здолавши причину. Тому й Христос спочатку прощенням звільнив розслабленого чоловіка від гріхів, а потім уже зцілив і його тіло. Але ж при цьому слід зауважити й те, що сталось це завдяки глибокій вірі і розслабленого, і тих, хто його приніс до Господа. Адже, коли б у них не було віри в Ісуса, як Сина Божого, що має владу на землі, як і Отець Його Небесний, то, побачивши великий натовп, пробитись між якого були не в силі, вони повернулись би із своїми ношами назад.
Але вони затягли ноші з хворим на дах будинку, в якому перебував Христос, продерли в ньому дірку й опустили до середини. Такою великою була їхня віра в Господа! “Твоя віра врятувала тебе” (Лк. 7:50).
Ось воно – віра! І доки не буде цієї глибокої віри в Ісуса Христа, Сина Божого, не буде ні зцілення духовного, ні зцілення тілесного що однієї людини, що цілого народу. Сказав Апостол Іоанн: “І ця перемога, що перемогла світ – віра наша. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус є Син Божий?” (1 Ін. 5:4-5).
