У звязку з повідомленнями у ЗМІ про те, що завтра у Львові пройде прес-конференція Юрія Андрійовича Ісіченка який і далі не перестає титулуватися “Архієпископом Харківським і Полтавським УАПЦ” прес-служба Патріархії УАПЦ вкортре повідомляє, що дана особа не числиться в клірі УАПЦ, і не має благословення священноначалія представляти жодні погляди нашої Святої Церкви. Всі погляди пана Ісіченка – є його власними, приватними переконаннями, а сан і посада – видуманими.
Цими днями побачила світ книга редактора “Української Автокефалії” протоієрея Євгенія Заплетнюка “Ізсічена церква. Правда про ісіченківський розкол в УАПЦ”. Вперше в новітній українській історії автором робиться спроба тверезого дослідження справжніх причин та передумов т.зв. ісіченківсього розколу 2003 року в УАПЦ. Користуючись доступними документами та історичними матеріалами у праці з богословського погляду аналізується широкий спектр питань, повязаних з темою українського сектанства. Видання адресоване священикам, богословам та усім, кого цікавить новітня історія Українського Православ’я. [Дізнатись більше]
Законним архієреєм Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ є Преосвященний єпископ Афанасій (Шкурупій), поставлений керуючим загаданої кафедри Освяченим Архієрейським Собором УАПЦ 17 листопада 2009 року. [Дізнатись більше]
Отже, для того щоб застерегти віруючих від такого обману з боку пана Ісіченка, редакція сайту “Українська Автокефалія” вважає за доцільне уже вкотре опублікувати Заяву прес-служби УАПЦ з приводу утворення “Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)” датованою 2006 роком – роком утворення та реєстрації цілком нової псевдоцерковної структури, що нині діє в Харківській, Київській та деяких інших областях України. Саме у ній Юрій Андрійович і числиться на посаді Предстоятеля. Згадана прокатолицька псевдоцерковна організація до Української Автокефальної Православної Церкви не має жодного стосунку.
Заява прес-служби УАПЦ
Як повідомили ЗМІ, 29 березня 2006 р. Державним департаментом в правах релігій Міністерства юстиції України було зареєстровано статут нового релігійного об’єднання – «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)». Таким чином відбулося остаточне – формально-юридичне закріплення – відходу від Української Автокефальної Православної Церкви заштатного архієпископа Ігоря (Ісіченка) та його прихильників, які впродовж 2003-2006 років перебували у ізоляції від церковної більшості. Розглянемо цю подію з декількох точок зору: 1) канонічної, 2) еклезіологічної; 3) внутрішньої ситуації в УАПЦ та інтересів автокефального руху в Україні в цілому.
Канонічний аспект. Не визнаючи над собою влади Архієрейського собору УАПЦ та предстоятеля УАПЦ, обраного Помісним собором 2000 р., архієпископ Ігор неодноразово заявляв, що він та його клірики входять до складу Вселенського патріархату, перебуваючи під омофором митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Костянтина. Проте, незважаючи на неодноразові прохання єпископату УАПЦ документально підкріпити такі твердження, архієпископ Ігор цього не зробив. Як можна легко зрозуміти, таких документів просто не існує. Це пояснюється тим, що рішення про прийняття кліриків, які перебувають на території України, в юрисдикцію Константинопольського патріархату, належить до компетенції Святішого Патріарха Варфоломія та Священного Синоду Константинопольського патріархату, а не першоієрарха УПЦ в США, якому доручена духовна опіка над православними громадами в США та західній діаспорі.
Однак реальний стан речей зовсім інший. До складу «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)» входить один єпископ (заштатний архієпископ Ігор Ісіченко). Рішенням Архієрейського собору та Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 року відсторонений від управління Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ та заборонений в священнослужінні до покаяння (див.: Протокол засідання Архієрейського собору і Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 р.). Тому єпископат УАПЦ уникає євхаристійного та молитовного спілкування з архієпископом Ігорем.
Так само чинить і єпископат УАПЦ в діаспорі, включно з Митрополитом Костянтином, який не лише не підтвердив того факту, що архієпископ Ігор знаходиться у його юрисдикції та уповноважений представляти його інтереси в Україні, але й систематично уникає співслужіння з ним. Отже, з канонічної точки зору, новоутворена «Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (оновлена)» є канонічно несамодостатньою церковною структурою та перебуває в повній канонічній ізоляції від православного єпископату в Україні та світі. Адже на сьогодні не існує жодного православного єпископа, котрий би був згідний співслужити з архієпископом Ігорем. Водночас, з точки зору православного вчення про Церкву, будь-який єпископ, що звершує Святу Євхаристію, робить це не самостійно, а у співслужінні з вселенським православним єпископатом.
Отже, не зважаючи на те, що архієпископ Ігор позиціонує свою структуру як «Помісну частину Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос» (пункт 1.1 статуту ХПЄ), насправді вона є канонічно неповноцінною структурою, яка навіть не може самостійно поставляти для себе єпископів (оскільки для здійснення єпископської хіротонії необхідна участь двох або трьох єпископів).
Еклезіологічний аспект. Як свідчить церковна історія, тривале перебування в ізоляції від церковної більшості може вплинути на догматичну свідомість та психологію відокремлених таким чином, що в їх середовищі виникають та поширюються своєрідні еклезіологічні ідеї, які несумісні зі загальноцерковним Переданням. В середовищі УАПЦ (о) такі ідеї вже виникли давно. Аналіз богословських публікацій архієпископа Ігоря свідчить, що в них не містяться твердження, які могли б вважатися однозначно єретичними. Водночас деякі твердження архієпископа Ігоря свідчать про те, що він не має чіткої догматичної свідомості, а деякі з них можуть вважатися такими, що стоять на межі єресі.
Зокрема, це стосується концепції архієпископа Ігоря про «чисту Церкву», яка нагадує сучасну редакцію єресей IV століття (рух так званих «кафарів» або «чистих»). Існує реальна загроза еволюції догматичної свідомості Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) у бік ідеології, котра вже відома в церковній історії як єресь кафарів. УАПЦ (оновлена) може перетворитися на новий сектантський рух всередині Церкви, стати рухом новітніх оновленців, які будують свою «нову» Церкву, руйнуючи давні догматичні та канонічні традиції Православ’я.
Внутрішня ситуація в УАПЦ та інтереси автокефального руху в Україні. Юридичне оформлення відокремлення від УАПЦ групи архієпископа Ігоря може позитивно вплинути на внутрішню ситуацію в УАПЦ, оскільки протягом багатьох років дії архієпископа Ігоря не були витримані у руслі канонічної дисципліни та ширили в УАПЦ анархічні, відцентрові тенденції.
Водночас це зашкодить інтересам автокефального руху в Україні в цілому, оскільки недруги української церковної ідеї будуть тлумачити маргінальну УАПЦ (о) Ігоря Ісіченка (до якої за найоптимістичнішими прогнозами належить біля 20-30 парафій) як четверту православну юрисдикцію в Україні. Таким чином УАПЦ (о) стане чинником, котрий буде дискредитувати автокефальний рух в Україні як в очах її власної православної громади, так і в очах Світового Православ’я і, перш за все, Вселенського патріархату.
Патріархія Української Автокефальної Православної Церкви висловлює свій смуток з приводу виникнення чергового розколу в автокефальному русі України та підносить молитви до Господа, аби Він привів Українську Православну Церкву до єдності у єдиній Помісній Православній Церкві.
Прес-служба Української Автокефальної Православної Церкви.
13 травня 2006 року Божого
Беларус пише:26 ЛЮТ 2010 В 4:01 PMТе, що Ісіченка давно католик – це видно з реальних подій. Наприклад, щороку він відправляє своїх парафіян у католицькі паломництва в Зарваницу й Унив до студитів. Там його священики (і він сам) служать літургії з уніатами на їх антимісе. І з архієреями УГКЦ він у Зарванице служив…
______________________________
“Католицьке паломництво” – це вже круто. Я би зрозумів іще вислів “паломництво до католицьких святинь” ( і то з уточненням, що вони саме зараз належать УГКЦ, але не можуть вважатися чужими ані Православній Церкві, ані українській історії)… Та менше з тим. Я був у Зарваниці та наскільки бачив, служилося на власному привезеному антимінсі та сосудах, УГКЦ надала лише приміщення храму. Ніхто з отців УГКЦ не служив, максимум – були присутні на службах та з вітальним словом зверталися до гостей-паломників. Про співслужіння Літургії архиєреїв узагалі промовчу – нівроку має бути уява, щоби таке придумати. Це я на власні очі бачив.
До речі, Зарваницю відвідують паломницькі групи з інших православних юрисдикцій, насамперед Західної України, ті ж таки громади УПЦ КП і УАПЦ. На тих самих умовах, що й “харківські” паломники - позиція греко-католиків є такою, що вони не привласнюють вповні святе місце, а роблять його відкритим для інших християн. То виходить, у нас усі православні чинять “католицькі паломництва”?))) Чому ж дістається за це тільки владиці Ігорю?)))
По-перше, якщо Ви не дуже обізнані, то уточнюю: Прістол в храмі освячується архіреем і в нього при освяченні вкладають мощі. Служіння православних на прістолах КЦ заборонено спеціальним указом папи Римського (про канонічні заборони Православної Церкви я взагалі мовчу). На літургії колишнього владики Ігоря в Зарваниці були присутні (у вівтарі) греко-католицький єпископ і священики в повному облаченні. Про це говорили … самі члени Львівського братства. Вони ж з ним причащалися (священики).
Щодо Унів, так я на власні очі бачив співслужіння священиків юрисдикції Ісіченко з ієромонахом – студитами.
По друге. Не буду сперечатися про форми … але про зміст. Поклоніння часткам мощей Йосафата Кунцевича у Зарваниці. Молебні “до серца Ісуса”; фактичне визнання догмату про непорочне зачаття Діви Марії; поминання о.Яковом Кротовим папи Римського під час літургії – все це дозволяє зробити конкретні висновки.
До речі, у приватній розмові Тарас Дмитрик, один з руководіелей Львівського братства, теж висловлював припущення про католицтві Ісіченко
Хочеться також задати питання: Яким паломникам УПЦ КП і УАПЦ греко-католики у Зарваниці надавали храм для відправлення Святої Літургії? У кращому випадку – дозволяли здійснити малебен перед іконою Богородиці. Не плутайте служіння в православних храмах Зарваниці, які належать УПЦ КП.
Щодо престолів Ви мене справді потішили. Спершу безапеляцыйно писали про антимінси, тепер уже нічтоже сумнящеся про престіл. Що далі буде?)))
Я думаю, мені Вам не треба пояснювати, що присутність у вівтарі та співслужіння Літургії – трохи різні речі. Тим більше, у храмах, як у Зарваниці, де одразу після однієї Служби Божої може правитися інша, в даному разі – священиками іншої конфесії. Вони вже мусять бути в облаченні…
Щодо співпричастя, то я такого не бачив ніколи, попри всі приязні стосунки владики Ігоря з УГКЦ. Тим більше, Ви його не могли бачити з храму, бо царські врата вівтаря у такі моменти закриті завжди. Робити безапеляційні висновки зі слів когось там із львівських братчиків, які теж, найпевніше, у вівтарі не були і на власні очі не бачили, як мінімум, трохи непрофесійно. Якщо, звісно, є претензії на об’єктивність суджень.
Далі. Знову ж таки, неодноразово брав участь у прощах – ніколи не було поклоніння Йосафатові чи молебнів до “серця Ісусового”. Акафісти Богородиці були завжди. Звідки Ви взяли ці тверждення – гадки навіть не маю, хай лишаться на Вашому сумлінні…
Священики, припускаю, могли щось співслужити з власної ініціативи, але я сам такого не бачив за проведені в Церкві більш як 10 років.
От за отця Якова Кротова я певно говорити не можу, бо в нього в Москві не був, але вперше чую подібний закид. Із урахуванням вищенаведеого, довіряти Вашому слову в мене підстав немає.
З паном Тарасом Дмитриком я при нагоді поспілкуюся. На кого мені послатися, підкажіть, будь-ласка? Бо характеристика “Беларус із інтренету”, боюся, навряд чи прояснить йому суть справи.
Щодо паломників УПЦ КП і УАПЦ. Моя інформація – від греко-католицьких священиків з Марійського духовного центру в Зарваниці. Конкретних імен я не розпитував, бо мені то не цікаво було та й з іншого регіону я – ці імена й адреси мені нічого не сказали б…
І останнє. Я розумію, що Вам не подобається владика Ігор. І Ви маєте беззаперечне право на свою позицію, можливо, навіть об’єктивні підстави для неї. Але давайте обстоювати її гідно, а не за допомогою самих лише порожніх наклепів і виплеснутих негативних емоцій. Сподіваюся, Ви, як християнин, зрозуміли, про що я.
По-перше. Напевно Ви знаєте, що під час греко-католицьких (до речі, така практика є і у ряді православних храмів Заподной України) Царські врата не закриваються під час причащання священиків. Така ж практика була і в Зарваниці та в Уніве.
По друге. Присутність у вівтарі під час Сьвятой Літургії у вівтарі (близько прістола) і є співслужіння. Співслужіння в Унівe я бачив на власні очі … на жаль. Крім того, я мав можливість отримувати інформацію з “перших вуст”, від одного білоруського монаха-студита.
У третіх, думаю, що пан Тарас відмінно зрозуміє хто коментує і те, що коментують, як кажуть, “в темі”. Більше того, коли запитують ім’я людини, то, як мінімум, представляються. Ви ж, анонім, навіть не дали свої координати на сайт.
По-четверте, я не робив проблему з простого запитання … Я просто зателефонував на Юр і запитав: Чи дозволяє священикам УАПЦ та УПЦ КП відправляти богослужіння у храмах УГКЦ у Зарваниці? І мені дали тільки один приклад … колишнього владику УАПЦ Ігоря і його священиків.
В п’ятих, як служить о. Яків Кротов не є таємницею. Це відображено на його сайті і в його інтерв’ю російській прес. Але я дуже допитливий і попросив моїх московських знайомих відвідати його богослужіння … Папу Римського він все ж згадує …
Шосте, яке має бути першим, напевно Вам відомо: на одному прістоле може відправлятися тільки одна Сьвятая літургія (у рідких і дозволених архіреям випадках – дві). Тому “одна за одною” (означати багато) служб відправлятися там немогло. Тим більше, що служби ісіченковцев завжди були другими …
Я не знаю, як у греко-католиків, а священики Х-П єпархії врата закривають. Присутність у вівтарі не є співслужінням, це був іще відвертіший ляп)) У пана Тараса перепитаю, не хвилюйтеся. Ви ж у нього наступного разу попитайте, як правитья у, скажімо, Петропавлівський церкві та чи співпадає там кількість престолів із кількістю літургій на свято.
Що ж до взаємин УГКЦ та православних, то потрудіться прочитати наступне, невже й у тому владика Ігор винуватий?)))))))
Ивано-Франковск. 4 августа. УНИАН. В Прикарпатье по случаю годовщины Крещения Руси-Украины греко-католики и православные совместно построят храм. Об этом сообщили УНИАН в пресс-службе Коломыйско-Черновицкой епархии УГКЦ. Согласно предоставленной информации, строительство нового храма Святого Пантелеимона начато 29 июля в г. Коломые на территории онкодиспансера. Благословение на совместное сооружение новой церкви дали: епископ Коломыйсько-Черновицкой епархии УГКЦ Николай (СИМКАЙЛО) и епископ Коломыйско-Косивской епархии УПЦ (КП) Иван (БОЙЧУК). Возведение святыни приурочена к 1022-й годовщине Крещения Руси-Украины.«Со времени образования нашей епархии отношения с владыками УГКЦ в Коломые складываются действительно приятельские, – отметил епископ Коломыйско-Косивской епархии УПЦ (КП) Иван (БОЙЧУК). – У нас есть общая цель – построение единой Церкви в Украине. Через проведение совместных мероприятий мы соединяем наших верующих в одну христианскую семью. Мы с владыкой НИКОЛАЕМ призываем наших священников к совместным богослужениям, мероприятиям, которые можем вместе отправлять и проводить для утверждения единства между людьми».«Идя дорогой Христового учения и совместного обряда, мы видим фундаментальные принципы единства между Церквями Владимирового Крещения, – сказал в своей проповеди епископ Коломыйско-Черновицкой епархии УГКЦ Николай (СИМКАЙЛО). – Для подтверждения этого единства и христианской любви необходимы действия, свидетельствующие о наших намерениях выполнить Божий призыв к согласию. Благотворным примером должен стать новый храм, где поочередно будут отправлять службу священники двух епархий. Совместной молитвой за больных, ведь церковь будет рядом с онкодиспансером, и другими службами будем просить благословения для нашего народа, деятельного единства Церкви в Украине».
Боже … як люблять некотрие чіплятися до слів … Ну стояли біля престолу і причащалися. У храмі Петра і Павла 2 (дві) літургії в неділю і свята. Якщо потрібно більше – є приставні (переносний) престол
. Мені це добре і особисто відомо. По дві літургії правиться практично у всіх Львівських церквах (як УАПЦ, так і УПЦ КП, та УГКЦ).
Щодо цитати. Ви подивіться пізнишу реакцію архірейского синоду УПЦ КП на дану подію. Він (синод) зробив догану єпископу Івану і той приніс покаяння за свої дії.
До речі, про цю подію писали і на даному сайті … як про грубе відступі від православних канонів. І взагалі ми ведемо розмову про УАПЦ.
І останнє. Вам напевно знаком термін кріптокатолік. Якщо незнайомий, то пояснюю: це таємний католик діє під личиною православного для ведення католицької пропоганди.
Ну ось … Хто зі мною сперечався? Тепер про спільні богослужіннях Ісіченко і греко-католиків пишуть на його ж сайті:
http://www.uapc.org.ua/ua/?newsId=745
До слова: На “Козацькіх могилах” є православний монастир УПЦ МП і там теж чудотворна ікона Богородиці. Але ось тягне ісіченковцев до католиків і крапка.
монастир УПЦ КП. помилився
Згодна з Беларусом у тому, що проблема так званих “криптокатоликiв” становить дуже серйозну загрозу для майбутнього православних громад у нашiй державi. Як ви сказали, криптокатолик – це коли таємний католик діє під личиною православного для ведення католицької пропоганди, а також, щоб бiльш ефективно допомагати поширенню католицизму серед православних, поступово й непомiтно внедряти католицькi обряди в православне середовище.
До таких псевдоправославних владик вiдноситься не тiльки пан Iсиченко, але й архієпископ Луцький і Волинський УПЦ-КП Михаїл (Зiнкевич). Отець адмiн уже розмiщував тут статтю та фото про те, як цей владика брав участь разом з римо-католиками у так званiй “Хреснiй дорозi” перед Пасхою цього року, та молився в луцькому костьолi.
http://uaoc.net/2010/04/07/pro-hrestonostsiv/
Також владика Михайло дозволив вiдкрити православну каплицю на честь iкони Матері Божої Неустанної Помочі у 2007 р. при Володимир-Волинськiй школi-iнтернатi. http://www.pravoslavja.lutsk.ua/dokumenty/dokument/?newsid=399
Не так давно я запитала у владики Михайла на чатi РIСУ наступне: “Знаю, що Ви, владико, останньо дуже активно поширюєте на Волинi культ Матері Божої Неустанної Помочі – греко-католицького образу. Наскiльки це обгрунтовано, за православними канонами?”
Вiдповiдь владики Михайла: “Ікона Матері Божої неустанної Помочі неправославна? Такі жарти тут (тобто на греко-католицькому сайтi РIСУ) недоречні! Почитайте історію образа, уважніше придивіться до нього й позбудьтеся стереотипу”.
Нi, я все-таки не позбулася цього начебто “стереотипу”, бо ця греко-католицька iкона не схожа на жодну з вiдомих до цього часу та канонiзованих православною церквою Богородичних iкон.
А от нещодавно владика Михайло пiшов ще далi: освятив всерединi римо-католицького костьолу села Римачi Любомльського району Волинськ. обл. православний престол з метою проведення там почергових богослужень УПЦ-КП та римо-католикiв. На Волинi це був випадок, абсолютно нечуваний.
Римо-католики отримали цей костьол св. Iзидора у влади у 1993 р., храм було закрiплено за римо-католиками з того часу, як начальник вiддiлу у справах релiгiй Волинського облвиконкому Геннадiй Гулько 3 березня 1993 року зареєстрував у Римачах римо-католицьку громаду св. Iзидора. Храм й тепер належить саме римо-католикам. А от владика Михайло нещодавно попросив римо-католицького Луцького бискупа Маркiяна Трофимяка, щоб той дозволив громадi УПЦ-КП служити в Римачiвському костьолi на свому престолi. Такий дозвiл було отримано, i 25 серпня 2010 року владика Михайло освятив православний престол … у римо-католицькому костьолi (!). Це, напевно, перший випадок такого нечуваного “екуменiзму”. Згодом прес-служба владики Михайла писала вiдверту неправду:
“Архієпископ Луцький і Волинський Михаїл освятив новий храм Апостолів Петра й Павла в с. Римачі Любомльського деканату”.
Та не храм, а всього лише престол! Прес-служба владики Михайла теж активно пiарить католицизм. Голова прес-служби отець Вiталiй Собко у Луцькому кафедральному соборi веде торгiвлю книгами греко-католицького видавництва “Свiчадо” кожну недiлю, при чому абсолютно вiдкрито.
Але повернемося до села Римачi. Цiкаво, що громада УПЦ-КП молилася в Римачiвському костьолi ще до того часу, як владика Михайло освятив там престол, про що сама ж прес-служба пише:
“2008 року в селі створилася парафія УПЦ Київського Патріархату, тож католики й православні дійшли порозуміння про спільне використання святині. Від 15 травня 2010 року (тобто ще до освячення православного престолу) тут постійно відбуваються православні служби, а в разі потреби (відпустовий празник, похорон тощо) – римсько-католицькі. Православна громада продовжує ремонтувати храм”.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna/?newsid=1671
Ось до чого тепер дiйшов владика Михайло – став вiдроджувати римо-католицький храм. Чим же не “криптокатолик”?
“а сан і посада – видуманими” – те ж саме можна сказати й про автора цього блогу))) Як би Євгену не хотілось бути протоієреєм, але насправді він ним не є… Отож варто помолитись про убогих людей, що опинились в омані так званої УАПЦ і просити щонайшвидшого їхнього прозріння і покаяння, адже лише тоді вони зможуть повернутись в лоно Святої Православної Матері-Церкви.
Похожей схемой создавались и Ваши псевдоцерковные структуры -УАПЦ, УПЦ КП и т.д. Вас же тоже канонично никто не признает кроме вас самих. А Исиченко, как и пологает “православному чаду” пошел по ВАШИМ ЖЕ СТОПАМ. Почему и нет, еще одна церковь будет…….
Виной всему-гордыня!