Слава про православного проповідника поширювалася Сходом і Заходом. А святитель жив у столиці імперії немов би він жив у пустелі – «його їжа була поживою пустельною, одежа – одежею за потребою; поведінка проста, при дворі – нічого не шукав він у дворі». Під час хвороби святителю було завдано удару. Той, кого він вважав своїм другом, філософ Максим, був таємно висвячений на місце святителя Григорія в самому Константинополі.
Вражений невдячністю Максима, святитель вирішив полишити кафедру, але вірна паства стримала його. Народ вигнав самозванця з міста. 24 листопада 380 року до столиці прибув святий цар Феодосій Великий і, підтвердивши свій указ проти єретиків, повернув православним головний храм, куди урочисто ввів святителя Григорія. Незабаром на життя святителя було зготовано замах, але той, хто мав стати вбивцею, сам з’явився до святого зі слізьми каяття. У 381 році на Другому Вселенському Соборі святитель Григорій був затверджений в сані Константинопольського Патріарха.
По кончині Антиохійського Патріарха Мелетія святитель головував на Соборі. Сподіваючись примирити Захід зі Сходом, він пропонував визнати Антіохійським Патріархом Павлина. Коли ж прибули ті, хто й раніше діяв проти святителя Григорія на користь Максима, багато хто, особливо єгипетський та македонський єпископат, не захотіли вважати святого Патріархом Константинопольським.
Святитель вирішив пожертвувати собою для миру Церкви: «Нехай я буду пророком Іоною! Не винен я в бурі, але жертвую собою для спасіння корабля. Візьміть і киньте мене… Я не радів, коли сходив на престол, і тепер охоче піду з нього». Оголосивши імператору про своє бажання полишити столицю, святитель Григорій ще раз з’явився на Собор, у прощальному слові попросив відпустити його з миром. Після повернення на батьківщину, дбаючи про поневолену аполлінаристами назіанзську паству, він призначив єпископом благочестивого Євлалія і пішов у миле своєму серцю усамітнення в Аріанз. Не залишаючи пустелі, святитель з ревністю до істини Христової утверджував Православ’я своїми листами і віршами. У 389 році, 25 січня, преставився той, кого Церква вшанувала ім’ям, даним улюбленому учневі Христову – святого євангелиста Іоана.
«Мужньо і сильно хочу я говорити, щоб ви і зробилися кращими, щоб від тілесного ви звернулися до духовного, щоб правильним чином піднеслися ви у вашому дусі», – казав святитель Григорій Богослов. У своїх творах святитель Григорій, як і перший Богослов, весь звернений до Предвічного Слова. Преподобний Іоан Дамаскін в першу чергу керується святителем Григорієм Богословом у своєму «викладі віри». Тіло святителя Григорія було поховано в Назіанзі.
У 950 році святі мощі були перенесені до Константинополя до церкви Святих Апостолів. Пізніше частина мощей була перенесена до Риму. Передання зберегло риси святого: «лице смиренне, бліде, брови підняті і густі, погляд лагідний, борода не довга, але густа й широка». Вже сучасники називали свого архипастиря святим. Православна церква, називаючи святителя Григорія другим Богословом і таїнником, світлим описувачем Святої Трійці, в богослужбових співах так звертається до нього: «Богословськими своїми устами сплетіння риторські зруйнував ти, славний, одежею Православ’я, зітканою з Висоти, Церкву прикрасив ти: радуйся, отче, крайній розуме Богослов’я».
