Всі відступи Римо-католицького віросповідання від ідеалів давньої, нерозділеної Церкви, не могли не відобразитися на його духовному житті. Легко порівнювати духовність Східної та Західної церков на прикладах преп. Серафима Саровського та Франциска Асизького. Це просто тому, що на Заході вважають святість преп. Серафима схожою на праведність Асизького ченця. Ось головні висновки, до яких можна дійти.
В містиці Сходу, в особі св. Серафима Саровського, ми бачимо приклад повного переродження людини, тобто, що надсвідомість подвижника Сходу зосереджується в його полум’яному серці. Там – всередині в собі він відчуває вогонь Божества, відчуває Христа. Це відчуття внутрішнього єднання його з Богом сходить на нього природно і вільно, як прямий результат зростання, як результат роботи над собою на шляху смирення і покаяння. За містикою Сходу, всі ці зішестя вищих чуттів являються у смиренної людини понад сподівання, бо подвижник, зі свого смирення, навіть не відчуває себе достойним цього.
Духовний зір подвижника Сходу звернений на його внутрішній світ, за словом Христа: “Царство Боже всередині вас” (Лк. 17:21).
Джерело ж духовності західних святих є іншим. Св. Франциск в уявленні про Христа був найбільш вражений земним життям Христа, Його страдницьким образом. Це враження йшло на Франциска ззовні і Франциск жадав видінь страждання Христа. Походячи від зовнішнього враження, від образу Христа і його страждань, і розвивалася містика св. Франциска. Це і призвело до того, що містика Франциска повинна була відійти в сторону уяви та чуттєвості, бо, якщо Христос був для Франциска об’єктом, якщо він йшов до уявлення про Христа від зовнішнього враження, то одним із засобів для розвитку цієї містики було збудження уяви до цього зовнішнього враження. Якщо ж порушувалася уява, то повинна була бути порушена і чуттєвість.
Духовність Франциска Асизького характерна для духовності всієї Римсько-католицької церкви. Вона вся чуттєва і звернена на зовнішній подвиг Спасителя. Це не означає, що Православна Церква не надає значення цьому подвигу, але вона завжди шукає внутрішній зміст цього подвигу, його внутрішнє світло і спокій. Тому не зайвим буде тут підняти питання про ісихазм та згадати місця у св. Григорія Палами що утверджують це православне вчення.
Грецьке слово “ісихія” означає “мир, спокій”. Ченці-ісихасти, крім інших різних духовних подвигів, творили безперервно Ісусову молитву, тобто повторювали слова: “Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного”. Таке моління нерідко супроводжувалося особливими тілесними прийомами, наприклад поклонами, зігнутим положенням тіла при сидінні, ритмічним диханням.
Ченці, які довго вправлятися в такій молитві, досягали високого стану духу, відчували явну благодатну присутність Божу в своєму серці та корінним чином усували у своїй свідомості не тільки гріховні, але будь-які мимовільні уявлення та почуття, вони цілком занурювалися в споглядання Бога. Ті ченці-ісихасти, щто досягли успіхів у цій молитві, нерідко отримували дари пророчої прозорливості та сприяли просвітлінню людей довкола них, і також тих, хто вдавався до їхньої духовної допомоги. Словом, вплив цих монахів, які жили, головним чином, на Афоні, був дуже сильним в епоху Григорія Палами.
Кожна Церква іде своєю дорогою. Просто у католиків ця дорога дуже небезпечна. Арх. Антоній Сурожський вчить відучуватись від всякої мрійливості а католики навпаки розвивають її до хворобливості.
Почув выд цього самовпевненого професора примітивну критику святої Терези. Мені шкода цього дідуся, який не має жодного поняття про духовне життя, і є осліплений ненавистю до католицизму.
От мені незрозуміло: навіщо одній людині писати під різними іменами? Адже «іконка» з лівої сторони від імені чітко показує, що це одна людина…
Щодо висловлень Осіпова. Цілком логічно із православної точки зору. Тим більше, що він визнаний богослов. Брав участь у багатьох зустрічах православних з католиками, а його обрані праці вийшли навіть у Ватикані на італійській і англійській мовах.
Брате Білорусе, як вияснилось, ця іконка надається всім, хто неспроможний вірно написати свою електронну адресу, або взагалі не пишуть. От один дядько/тьотка з Вінниці цю адресу пише кирилицею, тому у нього така іконка. ))
Випадково потрапила на цей сайт, через пошуковець. Але прикро вражена: стаття здалася мені сповненою релігійної нетерпимості. Я не католичка й не православна, але вважаю, що не можна звеличувати одну вірозвичаєву традицію й при цьому принижувати іншу. Перепрошую, якщо мої слова для когось прикрі. Благословення на всіх вас.
українці: Як ви можете засилати на когось благословення? Звідки воно у вас, якщо ви навіть не православна? )))
Шалена заангажованість – єдине, що спадає на думку, читаючи цього автора. Хто ж він такий? Що за авторитет? І кому до вподоби таки примітивна логіка і підтасовка? Авторе, не смішіть людей, покайтесь у гріхах своєї нетерпимості і полюбіть ближніх.
too Roman – в этой статье не нетерпимость к близким, а нетерпимость к искажениям христианской духовности в Католической Церкви, причем аргументирована конкретными наглядными примерами. То, что вы не знаете общеизвестного авторитетного богослова Осипова, тоже вас не красит. predanie.ru
Сім підсвічників стоять перед Богом(Сім церков по переконанню більшості відомих богословів). І лише до однієї найпершої церкви перших часів християнства не має у апокаліпсисі застереження чи то осуду.До всіх інших є якісь певні застереження від Бога, якщо я правильно розумію, і до католицької і до православної в тому числі…Та по при всі застереження в помилках всі сім підсвічників стоять перед лицем Бога..То чи маємо право ми грішні когось звинувачувати.Залишмо суд за Господом.
Дивуюся, що автокефальні брати стають на позиції московського православ”я, яке відоме у світі своїм мракобіссям. Краще було би як би автокефалія орієнтувалася на позиції святого святителя Петра Могили, а не московських самозванних “проффєсорів”
Шановні православні. Коли у Вас в церквах руки цілують, а це до речі ідолопоклонство, то католицька церква абсолютно нічого не говорить. Той краще ви помовчіть. А що стосується св. Терези, то вам до неї ще дуже далеко йти , щоб бути так , як вона в святості.
Богдане, руки цілують не тільки у православних і не тільки у церквах. А коли ти, а я так зрзумів, що ти католик, підходиш до свого біскупа, то перстень на руці хіба не цілуєш? У при цмок ! ! ! ! !
шановний Анатолій, я не цілую, а ви цілуєте свому єпископу. Тай цілуєте усім мабуть, думаючи, що будете блище до святості.
Ви Богдане не праві!! Східні католики теж цілують руку і це зовсім не ідолопоклонство, бо цілуємо руку, яка благословляє, уділяє розгрішення і Св.Тайни, а ще Святий Франціск казав, що “якщо б я побачив Ангела з раю та священика, то перше поклонився б священикові, а потім – Ангелу”.