Українська Автокефалія

Цей текст розділено на частини: 1 2 3

Святитель Григорій Богослов, архиєпископ Константинопольський, вселенський отець і учитель Церкви, народився в християнській сім’ї знатного роду в 329 році, в Аріанзі (недалеко від міста Назіанзу Каппадокійського). Батько його, також святитель Григорій, був єпископом Назіанським (пам’ять 1 січня). Мати, свята Нонна († 374, пам’ять 5 серпня), благала Бога про сина, давши обітницю присвятити його Господеві. Як їй і було відкрито в сні, вона назвала первістка Григорієм. Коли син навчився читати, мати подарувала йому Святе Письмо.

Святий Григорій здобув найповнішу і різнобічну освіту: після домашніх занять з дядьком Амфілохієм, досвідченим викладачем риторики, він навчався в школах Назіанзу, Кесарії Каппадокійської, Александрії. Потім для закінчення освіти майбутній святитель відбув до Афін. На шляху з Александрії до Еллади (352 рік), під час страшного багатоденного шторму, він боявся тільки того, що «вбивчі води позбавлять його вод очисних». «Двадцять днів і ночей, – розповідає святий Григорій, – я лежав на кормі корабля, благаючи милосердя Бога про порятунок, і в цю небезпеку я дав обітницю присвятити себе Богу і за обітницею врятувався».

Шість років провів святитель в Афінах, вивчаючи там риторику, поезію, геометрію і астрономію. Його вчителями були відомі язичницькі ритори Гиморій і Проересій. Разом зі святим Григорієм навчався святий Василій, майбутній архієпископ Кесарії Каппадокійської († 379, пам’ять 1 січня). Дружба, закладена ще в школі Кесарії, виросла в глибокий духовний зв’язок. Знайомство з Юліаном, майбутнім імператором (361-363) – відступником від віри Христової, обернулося скоро непримиренною ворожнечею.

Після завершення навчання святий Григорій лишався певний час в Афінах і викладав красномовство. Він чудово знав дохристиянську язичницьку філософію і літературу.

У 358 році святий Григорій таємно полишив Афіни і повернувся до батьків у Назіанз. Тут він, майже в 30-річному віці, прийняв від свого батька святе Хрещення. Тепер він, для якого «більше означало бути останнім у Бога, аніж першим у царя», вагався тільки в тому, якому шляху «надати перевагу: споглядальному чи діяльному».

На запрошення святого Василія він пішов у пустелю, щоб подвизатися поруч з ним.

На вимогу батька святий Григорій в 361 році повернувся до Назіанзу і прийняв сан пресвітера. Однак, відчуваючи, що для нього набагато ближчим є усамітнення і німа молитва, ніж пастирська діяльність, святий Григорій знову поквапився в пустелю до святого Василія. Там, на самоті, він зміцнився духом, знайшов сили повернутися до пастви і з честю сповнювати свій обов’язок.

Незабаром святому Григорію випало важке діло примирення єпископа з паствою, яка осудила свого пастиря за підписання двозначного викладу догматів віри. Святий Григорій дав пастві час на виявлення перших почуттів, а потім переконав батька відверто визнати свою помилку. Після цього він, коли проголосив проповідь про необхідність примирення, досягнув бажаного. Святитель Василій Великий поставив святого Григорія єпископом міста Сасим, але, щоб підтримати старого батька, святитель Григорій залишився в Назіанзі і після смерті батька певний час керував паствою цього міста.

По смерті Константінопольсього патріарха Валента в 378 році, Антіохійський Собор запросив святителя Григорія допомогти Константинопольській Церкві, яка в той час більш ніж будь-яка інша була спустошена єретиками. Діставши згоду святителя Василія Великого, святитель Григорій прибув до Константинополя на Патріарший престол. У 379 році він почав служити і проповідувати в невеликій домашній церкві своїх родичів. Він назвав цю церкву Анастасія («Воскресіння»), вірячи, що саме в цьому невеликому храмі і почне воскресати Православ’я.

Цей текст розділено на частини: 1 2 3