Багато хто з християн не вгамовує свого язика і без розсуду і будь-якої обережності висловлюють все, що лиш їм прийде в голову. Коли їм скажуть, що це недобре і за необдумані слова їм доведеться давати відповідь перед Богом, то вони анітрохи не звертають на це уваги і відповідають: що ж з того, що ми багато говоримо? за це нам нічого не буде, бо слова – це все одно, що вода…
Та чи це так?
Була одна черниця в країні Тавенісійскій, яка жила чесно, але часто пустословила і взагалі була дуже нестриманою на язик. Коли вона померла, то, як жертводавиця, була похована в церкві. Що ж сталося? Першої ж ночі, по її похованні, церковний сторож, як сказано, одкровенням Божим, побачив померлу викинутою перед жертовником, і здавалася, що ніби половина її тіла горіла, іншої ж половини її тіла вогонь не торкнувся. Вранці сторож вказав усім, хто був у храмі, на місце, де, як йому здавалося, горіла померла черниця, а мармур на цьому місці виявився обпаленим. «Цим випадком, повчає оповідь, явно показано, як невідпущені гріхи не дають уникнути суду, і при цьому навіть святі місця не допоможуть».
Звідси зрозуміло, що померла в потойбічному житті осуджена за свій язик; а тому пустослівники не повинні казати, що слова – це вода і що їм у майбутньому житті за пустослів’я нічого не буде. Ні, слова не вода, а удар язика ламає кістки (Сір. 28, 20). І багато хто попадали від вістря меча, але не стільки, скільки є загинулих від язика (Сір. 28, 21), каже Сірах. І тому той, хто думає що в майбутньому житті пустослівникам нічого не буде, помиляється, а на них чекає гнів. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня (Mф. 12, 36). Стережіться ж, браття, від пустослів’я, бо, як бачите, від нього добра немає. Замість нього хай панують між вами правдивість, прямота і відвертість, і всі ви, відкинувши неправду, говоріть істину кожен в щирості своїй один одному. Амінь.
(«Пролог у повчаннях», січень, 14)
