Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від шляхетних і багатих батьків, які виховали його в правій християнській вірі. У віці вісімнадцяти років він втратив своїх батьків і залишився сам з сестрою, котра була під його опікою. Одного разу він ішов у церкву й роздумував про святих апостолів, як вони залишили все, щоб іти за Господом. Входить у храм і чує євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай майно твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21). Ці слова, що вразили Антонія, ніби були сказані Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини після батьків на користь бідних мешканців свого селища, але роздумував, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він іншого разу входить в храм і чує там знову немовби до нього звернені слова Спасителя: «Не турбуйся про завтрашній день: завтрашній день сам буде потурбується про себе; досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6, 34). Антоній доручив доглядати сестру відомим йому християнським дівственницям і полишив місто й дім, щоб жити на самоті та служити лишень Господові.
Відхід преподобного Антонія від світу відбулося не раптово, а поступово. Спочатку він перебував біля міста в одного благочестивого старця, який жив усамітнено й намагався у всьому наслідувати того. Відвідував і інших пустельників, що жили на околицях міста, і користувався їхніми порадами. Вже в цей час він так прославився своїми подвигами, що його прозвали «другом Божим». Потім він наважується піти далі. Кличе старця з собою, і коли той відмовився, прощається з ним і поселяється в одній з віддалених печер. Один із його друзів часом приносив йому їжу. Нарешті святий Антоній віддаляється зовсім з населених місць, переходить ріку Ніл і поселяється в руїнах військового укріплення. Він приніс з собою хліба на шість місяців, а після отримував його від своїх друзів тільки два рази в рік через отвір у покрівлі.
Неможливо описати, скільки спокус і боротьби витерпів цей великий подвижник. Він страждав від голоду і спраги, від холоду й спеки. Але найстрашніша спокуса пустельника, за словами самого Антонія, – в серці: це туга за світом і збурення помислів. До всього цього приєдналися спокуси і жахи від демонів. Іноді святий подвижник знемагав, готовий був впасти в скорботу. Тоді або Сам Господь являвся, або посилав ангела для його підбадьорення. «Де ти був, благий Ісусове? Чому напочатку не прийшов припинити мої страждання?» – вигукував Антоній, коли Господь, після однієї тяжкої спокуси, з’явився йому. «Я був тут, – сказав йому Господь, – і чекав, поки не побачу твого подвигу».
Одного разу, посеред жахливої боротьби з помислами, Антоній вигукнув: «Господи, я хочу спастися, а помисли не дають мені». Раптом він бачить: хтось схожий на нього сидить і працює, потім встав і почав молитися, потім знову сів за роботу. «Роби так і врятуєшся», – сказав йому ангел Господній.
Вже двадцять років жив Антоній у своєму усамітненні, коли дехто з його друзів, довідавшись про місце його перебування, прийшли, щоб оселитися поблизу коло нього. Вони довго стукали до нього і просили його вийти до них зі свого добровільного ув’язнення; врешті вже наважилися були виламати двері, як Антоній відчинив їх і вийшов. Вони зачудувалися, не знайшовши в нього слідів виснаженості, хоча він піддавав себе величезним випробуванням. Небесний мир царював у його душі й відображався на обличчі. Спокійний, стриманий, до всіх однаково привітний, старець незабаром зробився отцем і наставником багатьох. Пустеля ожила: в горах довкола з’явилися обителі ченців; безліч людей співали, читали, постили, молилися, трудилися, служили убогим. Святий Антоній не давав своїм учням якихось певних правил для чернечого життя. Він дбав лиш про те, щоб укоренити в них благочестивий настрій, вселяв їм відданість волі Божій, молитву, відмову від усього земного, невсипущу працю.
Однак святого Антонія перебування в цій багатолюдній пустелі пригнічувала, він шукав нової самоти. «Куди ти хочеш втекти?» – казав голос з неба, коли він на березі Ніла чекав човна, щоб піти геть від людей. «У верхню Фіваїду», – відповідав Антоній. Але той самий голос заперечив йому: «Чи попливеш ти вгору – у Фіваїду, або долів – у Буколію, тобі не буде спокою ні там, ні тут. Йди у внутрішню пустелю». Так називалася пустеля, що простягалася попри береги Червоного моря. Туди й пішов Антоній, вслід за подорожніми сарацинами.
Катерина, він же Василь Костюк, у п. Нехамеса є документ білоруського МВС від 23лістопада 2003 р., де зазначено: під судом і слідством не перебував. Документ був потрібний для шлюбу на території України. Із січня місяця 2004 р. має постійну прописку в Україні. В 2004 році відвідував Білорусь. А в 1998 – 2004 він взагалі проживав у Мінську.
Гоніння почалися після активної участі п. Нехамеса в подіях 2004-2005 г.г. в Україні; організації заходів білоруської опозиції.
Український суд у травні 2008 р. визнав всі обвинувачення на адресу п. Нехамеса не відповідної дійсності, а саме:
1. п. Нехамес ніколи не значився в списках підприємства п. Бобровника.
2. Білоруською стороною не було представлено документів, які свідчили б, що «п. Нехамес міг надати істотні дані для надання кредиту». Те, що фірма, у якій працював за наймом комп’ютерним адміністратором п. Нехамес, мала в 1998 р. замовлення на виготовлення відеопродукції від фірми, де директором був Бобровник, не може бути свідченням обвинувачення.
Те, що гоніння носять політичний характер визнали: «Міжнародна амністія» (2005); Комітет з міграції України (2005); Комісія американського сенату (2006).
Я не Василь Костюк, ви тут щось переплутали. Я просто цiкавлюсь минулим та сьогоденням БАПЦ, оце й усе. З владикою Василем я знайома, була одного разу в Пинську в його домовому катакомбному монастирському храмi, буваю на його сайтi деколи. Але його iнтереси я нiколи не пiарила. Просто переказувала вам те, що чула та читала про пана Нехамеса, ось й усе – якщо вас чимось образила, то перепрошую.
Хто збрехав один раз не має віри у всім, поки не доведе зворотного. Костюк уже стільком і стільки набрехав за останній рік (від кінця 2008 р.) і до осені 2009 р., що його ніхто не сприймає в Білорусі серйозно. Да, якщо Ви в нього були, те він свій храм підпільним не називає. І ще, він єдиний з білоруських юрисдикцій не відчуває гонінев. Його навіть отут http://www.anti-raskol.ru/ xx-xxi/ немає… Це багато про що говорить.
А от отут: http://www.anti-raskol.ru/pages/283 усе про так званого «патріарха Онуфрія». Саме з ним об’єднався Костюк таємно влітку 2009 р., але навіть він зрозумів хто такий Костюк і пішов в іншу юрисдикцію.
Ви кажете про владику Василя: “Він свій храм підпільним не називає. І ще, він єдиний з білоруських юрисдикцій не відчуває гонінев”. Але ж не так давно ви писали протилежне: “БГПР – пад амафорам япіскапа Васіля (Касьцюка). Мае сьвятароў і вернікаў ва ўсіх абласных і шэрагу раёных цэнтраў Беларусі і г. Менску.
Фактычна вернікі абодвых галінаў вызнаюць адзін аднаго і знаходзяцца ў еўхарыстычнае еднасьці. Праблемай ёсьць тое, што сёньняшні рэжым адмаўляе грамадам у рэгістрацыі… адпаведна і праца ідзе фактычна катакомбна”. а зараз ви пишете, що Костюк – це агент Лукашенка?
Це ви повторили неправду Зенона Поздняка, бо ж ви сам, як пишете, не були в Бiлорусi ще у 2004 р., а тому не можете точно про це все судити. А хто такий Поздняк? Я наведу вам лише назву документа, з яким мене ознайомив владика Василь, та який ви, мабуть, читали: “Прошение Изяслава (Ивана Бруцкого) Главе Католической Церкви в Америке воздержаться от христианского погребения проживающего в США «верующего БАПЦ» Зянона Пазьняка, бывшего католика и отступника от христианства (решено положительно)”. Тут же його промовиста характеристика:
“Живет в США, безработный, неофициальный заработок – «свидетельствовать» о гонениях на приглашенных в США «верующих БАПЦ». Сами его «верующие БАПЦ» уличены в том, что не знают простейших молитв и едва ли не путают Православие с сектой Иеговы”.
Ще у владики Василя була одна пiкантна документальна збiрка:
“Письма Вячеслава Логина в Киевский Патриархат с предложениями стать тайным осведомителем Киевского Патриархата в БАПЦ и быть принятым в УПЦ КП вместе с приходами БАПЦ”. Тут же коментар: “Вячеслав Логин, гражданин Украины, в начале 90-х годов активно участвовал в кровавых захватах храмов Московской Патриархии на Украине, учился в Киевской семинарии, но был выгнан из Киевского Патриархата за моральное разложение как не подходящий для священнического служения. После этого начал клеветать на Киевский Патриархат и попал в украинскую семинарию в Канаде. Через год был выгнан за аморальное поведение и канонические препятствия к служению в клире Константинопольского Патриархата. Втерся в доверие к лжемитрополиту Николаю (Мацукевичу), который совершил над ним имитацию хиротоний (никем не признанных). Выгнан из клира БАПЦ, поскольку не может быть священнослужителем по каноническим причинам Будучи клириком БАПЦ, каким-то образом одновременно являлся клириком УПЦ КП, но выгнан из УПЦ КП за «перерукоположение» в «патриархи» некоего Рыжего (оба проповедуют, что миряне могут рукополагать духовенство, поэтому и они могут рукополагать в любой священный сан). Находится в абсолютном «автокефальном» статусе и в культе «БАПЦ» используется для поиска желающих за деньги купить приглашение для приезда в США. Периодически рыскает по Украине и Беларуси, выискивая желающих. Авантюрист опасен тем, что может выдавать себя за представителя любой православной юрисдикции. По непроверенным данным, тайно за приличную сумму «венчает» содомитов. Есть одна фотография”.
Так що Святослав (Логiн) уже “залогiнувався” серед тамтешнiх содомитiв. Недалеко вiн вiд Евстрата та Старини – одного поля ягоди, напевно.
Прихильники Святослава пишуть наступну брехню, протиставляючи БАПЦ та УПЦ-КП: “Парахфіі мае яп. Васіль (Касьцюк) у Пінску і Брэсьце. Гэта вызнаюць нават улады РБ… УПЦ КП мае парахфію ў Гомлі (абслугоўвае прат.Я.Арда). Ну аб рэгістрацыі ў РБ пры сёньняшням рэжыме казаць сьмешна… ” Та однаково гонять там й БАПЦ владики Василя, й УПЦ-КП, так що лукавити не треба. Ще одна новина для роздуму: “2 января 2010 года бывший священник БАПЦ Игорь Якунин рукоположен во священника Американской Православной Церкви.
http://www.nynjoca.org/news_100104_1.html
Интересно, дьяконское руковозложение признали БАПЦшное или рукополагали в Американской Церкви? ”
А сам пан Нехамес теж викликав на себе шквал критики, не знаю правда, чи правдива вона. Ось пише якийсь Кирил: “25 сакавіка 2007 г. за богаслужбой у г. Львове епіскап Бруклінскі й Баранавіцкі Васіль рукапаклаў у сан сьвятара дыякана Сяргея Горбіка. Сьвятар Сяргей Горбік прызначаны кіраўніком парафіі сьв. Кірылы Тураўскага ў г. Львове.
КАМЭНТАР:
Сяргей Нэхамэс (Горбік) – сьвядомы беларускі габрэй, які на пачатку 90-х далучыўся да руху маладых вуніятаў у Менску. Рух узьнік як вынік рэлігійных пошукаў сталічнай моладзі. На чале руху стаялі Ірына Дубянецкая і Сяргей Абламейка. У рух уваходзілі Павал Кавалёў (сёньня ераманах Пахомій, студыт), Андрэй Абламейка (сёньня – пробашч вуніяцкага прыходу ў Менску).
Руху спачувалі таксама Эдвард Тарлецкі (тады рыма-каталікі, сёньня – лідэр лігі гомасэксуалістаў і лесбіянак “Лямбда”), Володь Зваріч – тады “кіраўнік Камітэту Украінскай Каталіцкай Моладзі (КУКМ), а сёньня адзін з арганізатараў гей-вечарынаў і шоў у Кіеве.
Рух вуніятаў выдаваў часопіс “Унія”. Горбік напісаў некалькі артыкулаў у часопіс “Унія” і перавыдаў акафіст да Сьв. Язафата (па-царкоўнаславянску). У асяродку вуніяцкай моладзі Сяргей быў аб’ектам насьмешак з-за свайго невялікага росту і манеры гаварыць.
А зараз, вось дык навіна – “сьвятар”! Я також читала статтю “Сяргей Носаў. Ты памятаеш, як усё пачыналася”http://kabierac.livejournal.com/166901.html, де вас звинувачують у фальшуваннi iсторичних даних та документiв. Прошу прокоментувати цю маячню ваших недругiв, що недавно почали критикувати ще й кандидата медичних наук Ольгу Олексюк-Нехамес – мовляв, поганий вона медик. Думаю, це все замовна, проплачена кимось провокацiя супроти Вас?
Катерина, дівчина – юнак! Він же, усе в цьому впевнені, Василь Костюк!
Але все ж відповім…
Якщо ви читали статтю в журналі, то знаєте – Костюк відмовився бути єпископом приходів БАПЦ у Білорусії. Сам написав на сайті про те, що «не є єпископом підпільних приходів БАПЦ» і кинув людей! Але ж вони й хотіли БАПЦ під омофором Константинополя. Тому й уважають Костюка зрадником. Більше того, уже вказав реальні факти брехні відносно рукоположення о. Сергія – цього мало?
Ідемо далі… У тім же журналі АРХЄ є й стаття Сергія Нехамеса:
http://www.kamunikat.org/arche.html?pub_start=30&pubid=10702
Написана на прохання редакції. Як бачите, вона надрукована після опусу, про яке ви говорите. Є ОФІЦІЙНЕ ВИБАЧЕННЯ РЕДАКЦІЇ за статтю Носова.
Так, дійсно, у свій час Сергій Нехамес віддав данину уніатству, потім розібрався… Щодо глузувань… так він був постійним членом редколегії журналу «Унія». Подивитеся, наприклад, список редколегії (повністю в №4) і постійним автором з першого номера. Навіть зараз білоруські уніати з ним співробітничають у перекладі богослужбових текстів (правда, посилання вже стара).
http://chasaslovec.info/index.php?do=static&page=link
До слова, як умілий реставратор і верстальник друкованих видань, він брав участь і у виданні православної білоруської літератури в 1990 – 2003 роках. Зокрема молитовників.
Едик ніколи не був уніатом. Він був в «третьому чині» римо-католиків. Зварича білорусам представив і доручив співробітничати… митрополит Володимир Стернюк. Співробітництво зі Зваричем закінчилося в 1991 р. Не вірите – напишіть білоруським уніатам.
Дискусія щодо білоруського опору тривати з 1995 р. Статей за й проти дуже багато. Відповідь на останні обвинувачення – читайте отут:
http://www.kamunikat.org/rezystans.html?pubid=12493
І давайте не будемо робити жида з того, хто їм не є… тоді жиди: Лансбергис і інші литовці з подібними прізвищами. Може потрібно метрику отут показати… Хоча перевірка вже була – Алла Олексюк-Нехамес член ВО «СВОБОДА» і при прийомі (2004 р.) показувала метрику свого чоловіка… Теж саме можуть підтвердити й багато білорусів, які особисто знали о.Сергія з 1987 р. И деякі українці, наприклад – Левко Лук’янеко. Адже о.Сергій був членом білоруської делегації на конференціях «Поневолених народів СРСР» 1989 і 1990 років. Там, до слова, і В’ячеслав Черновол був.
Де, хто й коли написав, що Алла Олексюк – Нехамес поганий лікар? Навіщо Ви збираєте брудни слухи й виливаєте їх отут?
Нарешті ! Нарешті викрили трансвестита і гермафродита Катерину ! P.S. Я не злорадствую, я – скорблю та співчуваю.
Якось непомітно в Україні пройшла от ця подія:
http://www.i-cent.org.ua/
http://www.nn.by/index.php?c=ar&i=34661
На людину сфабрикували справу… про вбивство.
Сьогодні Страсбургскій суд визнав головне: Білоруські влади фабрикують кримінальні справи на активістів опозиції, що перебувають в еміграції, намагаються їх не тільки скомпрометувати, але й «витягтися» у Білорусь для розправи. Для цього застосовують всі методи, у тому числі й агентури в Інтернеті.
“Дiвчина-юнак” – це такий у вас блоруський мовний зворот? Я вже далеко не юна. Я про Аллу нiчого конкретно не написала, й виливати тут нiчого не збираюся, я навiть не вказала точне джерело плiток з осудженням Алли, щоб не рекламувати неправдивий сайт (про вас сайти я вказала, щоб не бути голословною). Я комент з осудом Алли вже дуже давно бачила, його було помiщено у форумi сайту http://sd.org.ua/ , як вiдгук на опублiовану в 2005 р. статтю Алли (помилково там вона вказана як Анна) “Роль виховання національної інтелектуальної еліти в Україні у сучасних умовах” .http://sd.org.ua/news.php?id=7768 До речi, ще про лкарiв. Доктор медицини Яков Семенович Нехамес, представник бiлоруського гебрейства, юдей, автор брошури “К иннервации дыхания” (Варшава, 1876), – це часом не ваш родич? Якщо я помилилася – вибачте.
Перепрошую ще раз, але я чула та читала дещо про вашу антиправославну дiяльнiсть. Ось перечислю теми ваших докладiв:
Нехамес С.
“Греко-католитическая (униатская) церковь в Беларуси: причины возрождения, религиозные и политические ориентиры”, 1993
Доклад подготовлен на основе анализа деятельности греко-католических общин в Беларуси в 1989-1992 гг., а также интервью со священниками и верующими этой конфессии.
Нехамес С.
“Православная церковь в Беларуси как инструмент имперской политики России в XIX-XX веках”, 1993
Доклад подготовлен на материалах исторических исследованийи репрезентативного опроса взрослого населения Республики”.
http://www.iiseps.org/andoc04.html
Високодостойний отче Сергiй, ви не могли б опублiкувати на вашому сайтi або ще де-небудь ПОВНИЙ, БЕЗ СКОРОЧЕНЬ ТЕКСТ цього останнього докладу, в якого навiть сама назва суперчлива та провокацiйна? Як кажуть росiяни: “Что написано пером – то не вырубить и топором”. Про 19 ст. все ясно, але при чому ж тут 20 ст.? Ви чому оминули проблему БАПЦ?
Ще Поздняк у 1996 р. казав, що православна церква – промосковська, тому кожен свiдомий бiлорус мусить бути католиком. Значить, ви тодi подiляли цю неправдиву точку зору? Скажiть чесно – ви на даний час можете сказати, що зреклися висловлених у цьому докладi поглядiв, чи нi?
І чому вас так моя скромна особа зацікавила? На щастя я досить докладно цікавився родовідної моєї родини по батьківській лінії (мама в мене – чиста українка, її батько й мати із села Лучинец у Вінницькій області: Ганна Олексіївна й Іван Кузьмич Горбік, православні).
Отож, рід Нехамесов емігрував на територію Великого Князівства Литовського в 16 ст. з Іспанії. Купили землю під Ковно (Каунасом), вони були колишніми католиками, які ухилилися в єресь іудаїзму. На початку 16 ст. мій предок повернувся в католицтво й в архіві Каунаса про це є запис. Серед предків є навіть один ігумен католицького монастиря. Приймали його як єретика, а не як іудея. Із цього часу всі були католиками (включаючи мого батька, на жаль не дуже практикуючий) Мали шляхецтва, землі під Каунасом і друкарню. Прадід був офіцером литовської армії (з 1918 р. по 1927 р.). В 1939 р. родину мого діда вислали в Сибір. Вони дуже сильно постраждали, тому що два брати мого діда (один з 1940, а інші з 1941) служили в німців. Генріх Нехамес – так взагалі був офіцером СС. Все це відбито в матеріалах НКВД, які після 1991 р. можна було мені подивитися в Литві.
Не виключаю, що хтось із родини в стародавності залишився в іудаїзмі… У всякому разі, останній родич по лінії батька, його тітка, умерла ще в 1981 р.
Щодо моїх робіт 1990 – 2000 р.р.
По перше, я ніколи не приховував, що віддав данину уніатству.
По друге, Ви їх читали? У першій зазначеній вами роботі я пишу про політичний фундамент виникнення уніатства в Білорусі. Досліджую політичні погляди священиків і мирян. Я там пишу, що більшість білоруських уніатів не знає, що уніатство тільки один з обрядів Католицького Костьолу. До слова, тоді білоруські уніати порахували цю доповідь «антиуніатським».
У другій роботі я пишу про політику РПЦ (після РПЦ МП), як інструменті русифікації білоруського народу; підтримці БЭ РПЦ п’ятої колони росіян в Білорусі. Як я розумію, такою ж діяльністю РПЦ (до 1917 р.) і РПЦ МП займалася (і займається) і в Україні. Писав, що більшість активних парафіян БЭ РПЦ, як не парадоксально, підтримує комуністів і навіть позитивно ставиться до Сталіна; відкидають білоруську мову й незалежність. Все це, як і написано, зроблено на підставі соціологічних опитувань.
А при чому отут Позняк? Чому я повинен відповідати за чужі слова? Запитаєте в нього самі. Я ніколи не був членом його партії (саме партії, а не БНФ зразка 1990 р.). А там були люди різних віросповідань.
Ну для що цікавляться продовжу…
В 1989 – 1993 р.р. проблеми БАПЦ у Білорусі не існувало. І не тільки в силу захоплення свідомих білорусів уніатством, але й у силу пасивної політики ієрархії БАПЦ. Покійний митрополит Миколай, відвідав Білорусь тільки в 1993 р. Він служив разом з патріаршим екзархом митрополитом Філаретом і священиками БЭ РПЦ. Хрестив, вінчав у храмах БЭ РПЦ. Розмова була навіть про з’єднання БАПЦ і БЭ РПЦ в одну Помісну Білоруську Церкву. А в 1994 р. прийшов до влади Лукашенко й політична обстановка відразу помінялася… Візу митрополитові Миколі в 1995 р. уже не дали, як і митрополитові Ізяславу в 1997 р. Тому, навіть якщо відволіктися від основної теми доповіді, писати про БАПЦ в 1990 – 1996 роках було просто нема чого. Реальні процеси почалися в 1998 – 2000 роках. І, до слова, у мене є аналітична доповідь 1999 р. про релігійність у Білорусі, де я писав і про виникнення Автокефального Православного руху. Будучи ще уніатам, я відзначав: він має значно більші перспективи чим уніатство.