Через три дні шляху знайшов він дику високу гору із джерелом води й кількома пальмами в долині. На цій горі він і оселився. Тут він обробив невелике поле, так що тепер нікому не було потреби приходити до нього й приносити хліба. Часом він відвідував братію. Верблюд ніс на собі хліб і воду для підтримки його сил під час цих тяжких подорожей пустелею. Втім, шанувальники святого Антонія виявили і це місце його усамітнення. Безліч їх почала приходити до нього для отримання його молитов і настанов. Приводили до нього хворих; він молився за них і зцілював їх.
Святий Антоній вже близько сімдесяти років жив у пустелі. Проти волі, почав бентежити його помисел гордості, що тут він старший за всіх. Він просив Бога забрати від нього цей помисел і дістав одкровення, що один пустельник набагато раніше за нього оселився в пустелі і більше за нього служить Господові. Антоній встав рано вранці і вирушив шукати цього невідомого світові подвижника. Проходив цілий день і не зустрів нікого, крім пустельних звірів. Перед ним пролягав неозорий простір, але він не втрачав своєї надії. Раненько він знову пішов в дорогу. Перед його очима промайнула вовчиця, яка бігла до струмка. Святий Антоній підійшов до цього струмка і побачив поблизу нього печеру. При звукові його кроків двері в печеру міцно замкнулися. Святий Антоній до полудня кликав через двері до невідомого подвижника й просив показатися йому. Нарешті, двері відчинилася й назустріч йому вийшов глибокий старець, зовсім вибілений сивиною. Це був святий Павло Фивейський. Він вже близько дев’яноста років жив у пустелі.
Після братнього цілування, Павло запитав Антонія: «В якому стані рід людський? Яке правління в світі? Чи є ще ідолопоклонники?» Припинення гонінь і торжество християн-ства в римській імперії було для нього радісною новиною, а поява аріанства – гіркою. Поки старці розмовляли, злетів до них ворон і поклав хліб. «Щедрий і милостивий Господь, – вигукнув Павло. – Ось скільки років щодня я отримую від Нього півхліба, а нині заради твого пришестя послав Він цілий хліб».
Наступного ранку Павло відкрив про себе Антонію, що незабаром відійде зі світу; тому він просив Антонія принести йому мантію єпископа Афанасія, щоб прикрити нею його останки. Антоній поспішив виконати бажання святого старця. Він вернувся у свою пустелю сильно схвильованим і на запитання братів-ченців міг сказати лиш: «Грішний, я ще вважав себе ченцем! Я бачив Ілію, я бачив Іоана, я бачив Павла в раю». Дорогою назад до святого Павла він бачив його серед сонму ангелів, пророків і апостолів, що підносились на небо.
«Чому, Павле, ти не дочекався мене? – вигукнув Антоній. – Так пізно я дізнався про тебе і так рано ти йдеш!» Однак, коли ввійшов у печеру Павла, він побачив, що той безмовно й нерухомо стоїть на колінах. Антоній також став на коліна й почав молитися. Вже після кількох годин молитви він переконався, що Павло тому не рухається, що мертвий. Він благоговійно обмив його тіло й загорнув у мантію святителя Афанасія. Раптом з’явилися два леви й своїми пазурами викопали досить глибоку могилу, де Антоній і поховав святого подвижника.
Преподобний Антоній помер у глибокій старості (106 років, в 356 р.) і за свої подвиги заслужив найменування Великого.
Преподобний Антоній заснував самітницьке чернецтво. Кілька пустельників, перебуваючи під керівництвом одного наставника – авви, жили окремо один від одного в хатинках або печерах (скитах) і віддавалися молитві, постові й праці. Кілька скитів, об’єднаних під владою одного авви, називалися лаврою. Але ще при житті Антонія Великого з’явився інший тип чернечого життя. Подвижники збиралися в одну громаду, несли спільний послух, кожний за власними силами і здібностями, розділяли загальну трапезу, підкорялися єдиним правилам. Такі громади називалися кіновіями або монастирями. Авви цих громад почали називатися архимандритами. Засновником спільножительного чернецтва шанується преподобний Пахомій Великий.
Катерина, він же Василь Костюк, у п. Нехамеса є документ білоруського МВС від 23лістопада 2003 р., де зазначено: під судом і слідством не перебував. Документ був потрібний для шлюбу на території України. Із січня місяця 2004 р. має постійну прописку в Україні. В 2004 році відвідував Білорусь. А в 1998 – 2004 він взагалі проживав у Мінську.
Гоніння почалися після активної участі п. Нехамеса в подіях 2004-2005 г.г. в Україні; організації заходів білоруської опозиції.
Український суд у травні 2008 р. визнав всі обвинувачення на адресу п. Нехамеса не відповідної дійсності, а саме:
1. п. Нехамес ніколи не значився в списках підприємства п. Бобровника.
2. Білоруською стороною не було представлено документів, які свідчили б, що «п. Нехамес міг надати істотні дані для надання кредиту». Те, що фірма, у якій працював за наймом комп’ютерним адміністратором п. Нехамес, мала в 1998 р. замовлення на виготовлення відеопродукції від фірми, де директором був Бобровник, не може бути свідченням обвинувачення.
Те, що гоніння носять політичний характер визнали: «Міжнародна амністія» (2005); Комітет з міграції України (2005); Комісія американського сенату (2006).
Я не Василь Костюк, ви тут щось переплутали. Я просто цiкавлюсь минулим та сьогоденням БАПЦ, оце й усе. З владикою Василем я знайома, була одного разу в Пинську в його домовому катакомбному монастирському храмi, буваю на його сайтi деколи. Але його iнтереси я нiколи не пiарила. Просто переказувала вам те, що чула та читала про пана Нехамеса, ось й усе – якщо вас чимось образила, то перепрошую.
Хто збрехав один раз не має віри у всім, поки не доведе зворотного. Костюк уже стільком і стільки набрехав за останній рік (від кінця 2008 р.) і до осені 2009 р., що його ніхто не сприймає в Білорусі серйозно. Да, якщо Ви в нього були, те він свій храм підпільним не називає. І ще, він єдиний з білоруських юрисдикцій не відчуває гонінев. Його навіть отут http://www.anti-raskol.ru/ xx-xxi/ немає… Це багато про що говорить.
А от отут: http://www.anti-raskol.ru/pages/283 усе про так званого «патріарха Онуфрія». Саме з ним об’єднався Костюк таємно влітку 2009 р., але навіть він зрозумів хто такий Костюк і пішов в іншу юрисдикцію.
Ви кажете про владику Василя: “Він свій храм підпільним не називає. І ще, він єдиний з білоруських юрисдикцій не відчуває гонінев”. Але ж не так давно ви писали протилежне: “БГПР – пад амафорам япіскапа Васіля (Касьцюка). Мае сьвятароў і вернікаў ва ўсіх абласных і шэрагу раёных цэнтраў Беларусі і г. Менску.
Фактычна вернікі абодвых галінаў вызнаюць адзін аднаго і знаходзяцца ў еўхарыстычнае еднасьці. Праблемай ёсьць тое, што сёньняшні рэжым адмаўляе грамадам у рэгістрацыі… адпаведна і праца ідзе фактычна катакомбна”. а зараз ви пишете, що Костюк – це агент Лукашенка?
Це ви повторили неправду Зенона Поздняка, бо ж ви сам, як пишете, не були в Бiлорусi ще у 2004 р., а тому не можете точно про це все судити. А хто такий Поздняк? Я наведу вам лише назву документа, з яким мене ознайомив владика Василь, та який ви, мабуть, читали: “Прошение Изяслава (Ивана Бруцкого) Главе Католической Церкви в Америке воздержаться от христианского погребения проживающего в США «верующего БАПЦ» Зянона Пазьняка, бывшего католика и отступника от христианства (решено положительно)”. Тут же його промовиста характеристика:
“Живет в США, безработный, неофициальный заработок – «свидетельствовать» о гонениях на приглашенных в США «верующих БАПЦ». Сами его «верующие БАПЦ» уличены в том, что не знают простейших молитв и едва ли не путают Православие с сектой Иеговы”.
Ще у владики Василя була одна пiкантна документальна збiрка:
“Письма Вячеслава Логина в Киевский Патриархат с предложениями стать тайным осведомителем Киевского Патриархата в БАПЦ и быть принятым в УПЦ КП вместе с приходами БАПЦ”. Тут же коментар: “Вячеслав Логин, гражданин Украины, в начале 90-х годов активно участвовал в кровавых захватах храмов Московской Патриархии на Украине, учился в Киевской семинарии, но был выгнан из Киевского Патриархата за моральное разложение как не подходящий для священнического служения. После этого начал клеветать на Киевский Патриархат и попал в украинскую семинарию в Канаде. Через год был выгнан за аморальное поведение и канонические препятствия к служению в клире Константинопольского Патриархата. Втерся в доверие к лжемитрополиту Николаю (Мацукевичу), который совершил над ним имитацию хиротоний (никем не признанных). Выгнан из клира БАПЦ, поскольку не может быть священнослужителем по каноническим причинам Будучи клириком БАПЦ, каким-то образом одновременно являлся клириком УПЦ КП, но выгнан из УПЦ КП за «перерукоположение» в «патриархи» некоего Рыжего (оба проповедуют, что миряне могут рукополагать духовенство, поэтому и они могут рукополагать в любой священный сан). Находится в абсолютном «автокефальном» статусе и в культе «БАПЦ» используется для поиска желающих за деньги купить приглашение для приезда в США. Периодически рыскает по Украине и Беларуси, выискивая желающих. Авантюрист опасен тем, что может выдавать себя за представителя любой православной юрисдикции. По непроверенным данным, тайно за приличную сумму «венчает» содомитов. Есть одна фотография”.
Так що Святослав (Логiн) уже “залогiнувався” серед тамтешнiх содомитiв. Недалеко вiн вiд Евстрата та Старини – одного поля ягоди, напевно.
Прихильники Святослава пишуть наступну брехню, протиставляючи БАПЦ та УПЦ-КП: “Парахфіі мае яп. Васіль (Касьцюк) у Пінску і Брэсьце. Гэта вызнаюць нават улады РБ… УПЦ КП мае парахфію ў Гомлі (абслугоўвае прат.Я.Арда). Ну аб рэгістрацыі ў РБ пры сёньняшням рэжыме казаць сьмешна… ” Та однаково гонять там й БАПЦ владики Василя, й УПЦ-КП, так що лукавити не треба. Ще одна новина для роздуму: “2 января 2010 года бывший священник БАПЦ Игорь Якунин рукоположен во священника Американской Православной Церкви.
http://www.nynjoca.org/news_100104_1.html
Интересно, дьяконское руковозложение признали БАПЦшное или рукополагали в Американской Церкви? ”
А сам пан Нехамес теж викликав на себе шквал критики, не знаю правда, чи правдива вона. Ось пише якийсь Кирил: “25 сакавіка 2007 г. за богаслужбой у г. Львове епіскап Бруклінскі й Баранавіцкі Васіль рукапаклаў у сан сьвятара дыякана Сяргея Горбіка. Сьвятар Сяргей Горбік прызначаны кіраўніком парафіі сьв. Кірылы Тураўскага ў г. Львове.
КАМЭНТАР:
Сяргей Нэхамэс (Горбік) – сьвядомы беларускі габрэй, які на пачатку 90-х далучыўся да руху маладых вуніятаў у Менску. Рух узьнік як вынік рэлігійных пошукаў сталічнай моладзі. На чале руху стаялі Ірына Дубянецкая і Сяргей Абламейка. У рух уваходзілі Павал Кавалёў (сёньня ераманах Пахомій, студыт), Андрэй Абламейка (сёньня – пробашч вуніяцкага прыходу ў Менску).
Руху спачувалі таксама Эдвард Тарлецкі (тады рыма-каталікі, сёньня – лідэр лігі гомасэксуалістаў і лесбіянак “Лямбда”), Володь Зваріч – тады “кіраўнік Камітэту Украінскай Каталіцкай Моладзі (КУКМ), а сёньня адзін з арганізатараў гей-вечарынаў і шоў у Кіеве.
Рух вуніятаў выдаваў часопіс “Унія”. Горбік напісаў некалькі артыкулаў у часопіс “Унія” і перавыдаў акафіст да Сьв. Язафата (па-царкоўнаславянску). У асяродку вуніяцкай моладзі Сяргей быў аб’ектам насьмешак з-за свайго невялікага росту і манеры гаварыць.
А зараз, вось дык навіна – “сьвятар”! Я також читала статтю “Сяргей Носаў. Ты памятаеш, як усё пачыналася”http://kabierac.livejournal.com/166901.html, де вас звинувачують у фальшуваннi iсторичних даних та документiв. Прошу прокоментувати цю маячню ваших недругiв, що недавно почали критикувати ще й кандидата медичних наук Ольгу Олексюк-Нехамес – мовляв, поганий вона медик. Думаю, це все замовна, проплачена кимось провокацiя супроти Вас?
Катерина, дівчина – юнак! Він же, усе в цьому впевнені, Василь Костюк!
Але все ж відповім…
Якщо ви читали статтю в журналі, то знаєте – Костюк відмовився бути єпископом приходів БАПЦ у Білорусії. Сам написав на сайті про те, що «не є єпископом підпільних приходів БАПЦ» і кинув людей! Але ж вони й хотіли БАПЦ під омофором Константинополя. Тому й уважають Костюка зрадником. Більше того, уже вказав реальні факти брехні відносно рукоположення о. Сергія – цього мало?
Ідемо далі… У тім же журналі АРХЄ є й стаття Сергія Нехамеса:
http://www.kamunikat.org/arche.html?pub_start=30&pubid=10702
Написана на прохання редакції. Як бачите, вона надрукована після опусу, про яке ви говорите. Є ОФІЦІЙНЕ ВИБАЧЕННЯ РЕДАКЦІЇ за статтю Носова.
Так, дійсно, у свій час Сергій Нехамес віддав данину уніатству, потім розібрався… Щодо глузувань… так він був постійним членом редколегії журналу «Унія». Подивитеся, наприклад, список редколегії (повністю в №4) і постійним автором з першого номера. Навіть зараз білоруські уніати з ним співробітничають у перекладі богослужбових текстів (правда, посилання вже стара).
http://chasaslovec.info/index.php?do=static&page=link
До слова, як умілий реставратор і верстальник друкованих видань, він брав участь і у виданні православної білоруської літератури в 1990 – 2003 роках. Зокрема молитовників.
Едик ніколи не був уніатом. Він був в «третьому чині» римо-католиків. Зварича білорусам представив і доручив співробітничати… митрополит Володимир Стернюк. Співробітництво зі Зваричем закінчилося в 1991 р. Не вірите – напишіть білоруським уніатам.
Дискусія щодо білоруського опору тривати з 1995 р. Статей за й проти дуже багато. Відповідь на останні обвинувачення – читайте отут:
http://www.kamunikat.org/rezystans.html?pubid=12493
І давайте не будемо робити жида з того, хто їм не є… тоді жиди: Лансбергис і інші литовці з подібними прізвищами. Може потрібно метрику отут показати… Хоча перевірка вже була – Алла Олексюк-Нехамес член ВО «СВОБОДА» і при прийомі (2004 р.) показувала метрику свого чоловіка… Теж саме можуть підтвердити й багато білорусів, які особисто знали о.Сергія з 1987 р. И деякі українці, наприклад – Левко Лук’янеко. Адже о.Сергій був членом білоруської делегації на конференціях «Поневолених народів СРСР» 1989 і 1990 років. Там, до слова, і В’ячеслав Черновол був.
Де, хто й коли написав, що Алла Олексюк – Нехамес поганий лікар? Навіщо Ви збираєте брудни слухи й виливаєте їх отут?
Нарешті ! Нарешті викрили трансвестита і гермафродита Катерину ! P.S. Я не злорадствую, я – скорблю та співчуваю.
Якось непомітно в Україні пройшла от ця подія:
http://www.i-cent.org.ua/
http://www.nn.by/index.php?c=ar&i=34661
На людину сфабрикували справу… про вбивство.
Сьогодні Страсбургскій суд визнав головне: Білоруські влади фабрикують кримінальні справи на активістів опозиції, що перебувають в еміграції, намагаються їх не тільки скомпрометувати, але й «витягтися» у Білорусь для розправи. Для цього застосовують всі методи, у тому числі й агентури в Інтернеті.
“Дiвчина-юнак” – це такий у вас блоруський мовний зворот? Я вже далеко не юна. Я про Аллу нiчого конкретно не написала, й виливати тут нiчого не збираюся, я навiть не вказала точне джерело плiток з осудженням Алли, щоб не рекламувати неправдивий сайт (про вас сайти я вказала, щоб не бути голословною). Я комент з осудом Алли вже дуже давно бачила, його було помiщено у форумi сайту http://sd.org.ua/ , як вiдгук на опублiовану в 2005 р. статтю Алли (помилково там вона вказана як Анна) “Роль виховання національної інтелектуальної еліти в Україні у сучасних умовах” .http://sd.org.ua/news.php?id=7768 До речi, ще про лкарiв. Доктор медицини Яков Семенович Нехамес, представник бiлоруського гебрейства, юдей, автор брошури “К иннервации дыхания” (Варшава, 1876), – це часом не ваш родич? Якщо я помилилася – вибачте.
Перепрошую ще раз, але я чула та читала дещо про вашу антиправославну дiяльнiсть. Ось перечислю теми ваших докладiв:
Нехамес С.
“Греко-католитическая (униатская) церковь в Беларуси: причины возрождения, религиозные и политические ориентиры”, 1993
Доклад подготовлен на основе анализа деятельности греко-католических общин в Беларуси в 1989-1992 гг., а также интервью со священниками и верующими этой конфессии.
Нехамес С.
“Православная церковь в Беларуси как инструмент имперской политики России в XIX-XX веках”, 1993
Доклад подготовлен на материалах исторических исследованийи репрезентативного опроса взрослого населения Республики”.
http://www.iiseps.org/andoc04.html
Високодостойний отче Сергiй, ви не могли б опублiкувати на вашому сайтi або ще де-небудь ПОВНИЙ, БЕЗ СКОРОЧЕНЬ ТЕКСТ цього останнього докладу, в якого навiть сама назва суперчлива та провокацiйна? Як кажуть росiяни: “Что написано пером – то не вырубить и топором”. Про 19 ст. все ясно, але при чому ж тут 20 ст.? Ви чому оминули проблему БАПЦ?
Ще Поздняк у 1996 р. казав, що православна церква – промосковська, тому кожен свiдомий бiлорус мусить бути католиком. Значить, ви тодi подiляли цю неправдиву точку зору? Скажiть чесно – ви на даний час можете сказати, що зреклися висловлених у цьому докладi поглядiв, чи нi?
І чому вас так моя скромна особа зацікавила? На щастя я досить докладно цікавився родовідної моєї родини по батьківській лінії (мама в мене – чиста українка, її батько й мати із села Лучинец у Вінницькій області: Ганна Олексіївна й Іван Кузьмич Горбік, православні).
Отож, рід Нехамесов емігрував на територію Великого Князівства Литовського в 16 ст. з Іспанії. Купили землю під Ковно (Каунасом), вони були колишніми католиками, які ухилилися в єресь іудаїзму. На початку 16 ст. мій предок повернувся в католицтво й в архіві Каунаса про це є запис. Серед предків є навіть один ігумен католицького монастиря. Приймали його як єретика, а не як іудея. Із цього часу всі були католиками (включаючи мого батька, на жаль не дуже практикуючий) Мали шляхецтва, землі під Каунасом і друкарню. Прадід був офіцером литовської армії (з 1918 р. по 1927 р.). В 1939 р. родину мого діда вислали в Сибір. Вони дуже сильно постраждали, тому що два брати мого діда (один з 1940, а інші з 1941) служили в німців. Генріх Нехамес – так взагалі був офіцером СС. Все це відбито в матеріалах НКВД, які після 1991 р. можна було мені подивитися в Литві.
Не виключаю, що хтось із родини в стародавності залишився в іудаїзмі… У всякому разі, останній родич по лінії батька, його тітка, умерла ще в 1981 р.
Щодо моїх робіт 1990 – 2000 р.р.
По перше, я ніколи не приховував, що віддав данину уніатству.
По друге, Ви їх читали? У першій зазначеній вами роботі я пишу про політичний фундамент виникнення уніатства в Білорусі. Досліджую політичні погляди священиків і мирян. Я там пишу, що більшість білоруських уніатів не знає, що уніатство тільки один з обрядів Католицького Костьолу. До слова, тоді білоруські уніати порахували цю доповідь «антиуніатським».
У другій роботі я пишу про політику РПЦ (після РПЦ МП), як інструменті русифікації білоруського народу; підтримці БЭ РПЦ п’ятої колони росіян в Білорусі. Як я розумію, такою ж діяльністю РПЦ (до 1917 р.) і РПЦ МП займалася (і займається) і в Україні. Писав, що більшість активних парафіян БЭ РПЦ, як не парадоксально, підтримує комуністів і навіть позитивно ставиться до Сталіна; відкидають білоруську мову й незалежність. Все це, як і написано, зроблено на підставі соціологічних опитувань.
А при чому отут Позняк? Чому я повинен відповідати за чужі слова? Запитаєте в нього самі. Я ніколи не був членом його партії (саме партії, а не БНФ зразка 1990 р.). А там були люди різних віросповідань.
Ну для що цікавляться продовжу…
В 1989 – 1993 р.р. проблеми БАПЦ у Білорусі не існувало. І не тільки в силу захоплення свідомих білорусів уніатством, але й у силу пасивної політики ієрархії БАПЦ. Покійний митрополит Миколай, відвідав Білорусь тільки в 1993 р. Він служив разом з патріаршим екзархом митрополитом Філаретом і священиками БЭ РПЦ. Хрестив, вінчав у храмах БЭ РПЦ. Розмова була навіть про з’єднання БАПЦ і БЭ РПЦ в одну Помісну Білоруську Церкву. А в 1994 р. прийшов до влади Лукашенко й політична обстановка відразу помінялася… Візу митрополитові Миколі в 1995 р. уже не дали, як і митрополитові Ізяславу в 1997 р. Тому, навіть якщо відволіктися від основної теми доповіді, писати про БАПЦ в 1990 – 1996 роках було просто нема чого. Реальні процеси почалися в 1998 – 2000 роках. І, до слова, у мене є аналітична доповідь 1999 р. про релігійність у Білорусі, де я писав і про виникнення Автокефального Православного руху. Будучи ще уніатам, я відзначав: він має значно більші перспективи чим уніатство.