Спорт: чого більше – пристрасті, чи користі?

Цього тижня Україну не на жарт сколихнули спортивні пристрасті. Близько 300-400 уболівальників Одеси та Києва вирішили в кулачних боях довести одні одним, хто з їхніх футбольних героїв кращий. В жорстокому бою, відео з якого дивним чином уціліло, не було переможених. Але запитаймо себе : при чому тут спорт, і при чому взагалі футбол?   Та й тема спорту з точки зору Церкви є взагалі цікавою та неоднозначною, але давайте спробуємо розібратися.

По-перше, що таке професійний спорт – це змагання в тому чи іншому виді, де головною метою, що б там не казали олімпійські гасла, – все ж є перемога, а не звичайна участь. Професійний спортсмен, який не прагне бути першим, приречений на поразку. Це аксіома. Тепер спробуймо дати відповідь на питання – для чого спортсмену бути першим, що є мотивом для перемоги у змаганні? Варіантів, насправді, не так вже й багато: призові гроші, слава, пошана і повага, захоплення фанатів, почуття зверхності. Як один з найвищих мотивів (хоч він, на жаль, не часто буває істинним і головним) – прославити свою країну, свій клуб, місто і т. д. Але в будь-якому разі, як не крути – а інакше, ніж пихою, всі ці мотиви не назвеш. Чи є винятки? Мабуть, так. Але участь професійних спортсменів, швидше за все, можна порівняти з долею багатих людей, яким «важче потрапити в Царство Небесне, ніж верблюдові пройти крізь вушко голки».

Взагалі, професійний спорт і бізнес в цьому відношенні є поняттями дуже схожими. І те і інше, в першу чергу, – це азарт, жадібність і марнославство. І там, і там часто доводиться жертвувати головним заради другорядного: постом заради режиму тренування або ділової вечері, відвідуванням святкової Літургії заради виїзду на змагання або службового відрядження, молитвою заради відновлення сил після інтенсивного тренування або складних переговорів. Чи вартий додатковий зароблений мільйон або виграний кубок Вашого спасіння? Питання швидше за все риторичне. Тому тут мабуть доречно говорити краще не про спорт, як такий, а про мотиви, які змушують людей ним професійно займатися, і їх здатність відділити головне від другорядного, правильно вибудувати свої життєві пріоритети.

Кажуть, що спорт це – корисно, круто, весело… Однак, вже кожен школяр повинен розуміти різницю між спортом і фізичною культурою. Про фізичну культуру ми, в загальній масі, знаємо, що це одна з навчальних дисциплін. І про користь і шкоду для тіла від того й іншого нема потреби говорити. Та ці дві речі чомусь несвідомо або свідомо змішуються тими ж таки викладачами фізкультури і не тільки ними, і в результаті виходить, що акцент ставиться саме на спорті, а фізична культура нехтується.

Кому вигідний спорт? Очевидно, що спорт – це бізнес, шоу, що приносить гроші тим, хто вкладає їх в цю справу (букмекерські контори, промоутери, рекламодавці та рекламні фірми тощо); спорт – це поле для бурхливих пристрастей як для самих спортсменів, так і для вболівальників, котрі добровільно віддають себе в залежність пристрасті. Не дарма, скажімо, алкоголь (зокрема пиво) тепер чомусь йде поруч з тим самим футболом. Зв’язку ніби ніякого, але виробники пива розуміють, що натовп розпашілих фанатів – це їх чудовий потенційльний покупець.

Щодо «весело»… В давніші часи, як, власне, часом і тепер, натовпи шаленіли від гладіаторських боїв, боїв биків, або інших кровожерливих видоищ, де переможцем ставав той, хто лишався живим. Нині під час боїв з биками, в боях без правил, боксі тощо, відносно рідкісними є смертельні випадки. Але, жахливим видається те, що людина свій тваринний потяг до крові, неконтрольований азарт, який часто-густо є таким схожим на буйне божевілля, видає не за недолік і збочення, а намагається виправдати це «спортивними традиціями», способом розваги, спробою «відірватися» від реальності (це так і називається – «відірватися»). Такий спосіб «відпочинку» – це явне підігрування дияволу, який грається з нашими душами. Не дарма апостол в Святому Письмі нас застерігає: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр. 5, 8).

Хтось спробує заперечити нам, що спортсмен намагається стати кращим… Але ж, він намагається стати кращим, чи намагається стати кращим за інших? Прагнення бути кращим – це і є не що інше, як прояв гордості і марнославства. З цього, варто нагадати, і почалося падіння Денниці. Спробуйте замінити прагнення бути кращим за інших на прагнення бути кращим. Хочете бути викладачем – станьте хорошим викладачем, спробуйте краще дізнатися свій предмет. Не кращим, ніж хтось, а просто кращим. І це застосовується до всього – до Вашої професійної діяльності, до навчання, до родини, до духовного життя. І повірте, прагнучи стати кращим, Ви зовсім скоро побачите, що немає межі досконалості. І ще, прагнучи стати кращим за інших, ви порівнюєте з іншими і підносите і хвалите свої досягнення. Прагнучи ж стати кращим, ви досліджуєте свої недоліки і боретеся з ними. Підносячись – ризикуєте впасти, применшуючись – піднесетеся.