Про нехрещених: душа схожа на пустелю

Хрещення, за глибокою думкою святителя Григорія Богослова, «є допомогою у нашій немочі, відкладення тіла, слідування Духу, спілкування з Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розсіювання темряви. Просвітлення є колісницею, що підноситься до Бога, супутність Христові, підкріплення віри, вдосконалення розуму, ключ Царства Небесного, зміна життя, скасування рабства, звільнення від кайданів, втілення природи. Просвітлення є найкращим найвеличнішим з дарів Божих». Людина ж, що прийняла Хрещення, приймає нові органи чуття душі, і в неї все стає на свої місця. Розум дістає силу до цілісного мислення. Серце очищається від тягара минулого. Душа отримує силу до неземного спокою і вічної радості. Людина вперше чує не осуд, а схвалення совісті.

Збуваються бажання, про які ти й не міг мріяти. Все, що здавалося суперечливим, – робиться зрозумілим. Темрява невігластва починає розсіюватися, і, як при настанні зорі, поступово починають проявлятися обриси невидимих речей. Дух відчуває позамежні сили, що переповнюють його – і всі спокуси (які, звичайно, посилюються після Хрещення – пізніше ти зрозумієш чому) він зустрічає так само, як досвідчений шахіст красиве, хоч і складне завдання. Адже боротьба за відродження душі до нового життя – справа важка, але здійсненна. Битва небезпечна, але перемога за нами. Сурми протрубіли, і війська йдуть у бій, а попереду вже майорить салют тріумфу. І це не дивно! Адже Христос воскрес, і смерть вже загинула. Нам потрібно тільки розтоптати вже страченого ворога.

І з серця врятованого лунає пісня. Вслухайтеся в ці вічні слова, молитовно повторювані багатьма сотнями поколінь:

«Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя! Хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога, і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря! Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили, голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала… І в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли. Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром! Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в’язні біди та заліза, бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду Всевишнього. Та Він упокорив їхнє серце терпінням, спіткнулись вони і ніхто не поміг, і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! І Він вивів їх з темряви й мороку, їхні ж кайдани сторощив. Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським, бо Він поламав мідні двері, і засуви залізні зрубав! Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня. Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти, і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх, Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби! Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його та за чуда Його синам людським!» (Пс. 106, 1 – 21).

Навіть страшна баба з косою втрачає свій жахливий вигляд перед очима християнина. Адже він бачить, що за чорною завісою смерті розгорається безмірне сяйво вічності. Він, за словами апостола Павла, знає, які блага приготував Бог тим, хто любить Його, хоч і не бачили того очі, не чуло того вухо і на серце людині не приходило це, але нам Отець відкриває це Своїм Духом. І тому ми кажемо, що «життя – Христос, і смерть – надбання», і ми маємо «бажання померти та бути з Христом” (Флп. 1, 21, 23). І це не дивно. Адже в Хрещенні ми померли і воскресли з Христом, і з тої пори «життя наше сховане в Бозі з Христом. Коли з’явиться Христос, життя наше », тоді й ми з’явимося« з Ним у славі» (Кол. 3, 1 – 4), але тільки якщо шукатимемо не гинучий світ, а Небесне Царство.

Здається, знаючи про такі великі дари та нагороди, що дістаються в Хрещенні, як можна не вдатися до його спасительних водм? Тим більше, що від тебе не потрібно нічого, окрім православної віри і каяття у злих і суєтних справах минулого життя! Адже навіть твої добрі справи (насправді найчастіше досить скромні), якими ти пишався, зовсім не зникають і не ставляться в ніщо, а очищаються від шлаків марнославства і користі та входять в чудову симфонію вічного Життя.

Але, дивно (хоча, з іншого боку, й не дуже), – багато хто відмовляється від такого великого дару з цілком абсурдних причин. Це не дивно тому, що за всіма запереченнями стоїть насправді споконвічний ворог людини, стародавній змій, який не хоче позбутися своєї здобичі. Саме йому за «авторським правом» належать всі нехрещені. Він винайшов гріх і вимагає за нього в якості гонорару людську душу. Як же він допустить, щоб гріхи згорали, люди звільнялися з його підступних пасток і переходили під могутню руку Господа? Природно, він намагається заплутати тебе в своїх підступних тенетах.

Священик Даниїл Сисоєв (†2009)