Отець Микола Хомичевський : Приклад для наслідування

У грудні цього року виповниться 112 років з дня народження Миколи Васильовича Хомичевського (1897—1983), більш відомого під псевдонімом Борис Тен. Його другим іменем стала древня назва головної ріки України — Дніпра (Борисфен, Бористенес, давньогрецьке Βορυσθένης). Тим самим він сміливо заявив про свій намір вагомо примножити славу рідного краю, бо вірив у Боже провидіння і власні сили. Микола Хомичевський син православного священика, і сам священик Української Автокефальної Православної Церкви, зумів пройти не тільки сталінські гулаги, але і німецькі концтабори. При цьому не тільки не зламався, але і, не маючи належних умов для праці, зробити багато для становлення і відродження української духовності та культури, що є актуальним і на сьогодні. Борис Тен – це символ української духовності, непохитності, живучості, трудолюбства.

Народився він 9 грудня 1897 р. в селі Дермань (Здолбунівський район, Рівненської області), в родині священика о. Василя Хомичевського та вчительки Віри İваницької, яка походила з місцевого роду священників İваницьких. Батько був вихідцем із Ковельщини і також із сімї священика. Після закінчення Волинської духовної семінарії він отримав приход в селі Кунін недалеко від Дерманя.

Батько - Хомичевський Василь Степанович

Микола був шостою дитиною у сімї. Дитинство і рання юність Бориса Тена проходили в Кунині і Дермані. Тут він навчався. Зумів оволодіти як древніми класичними мовами, так і мовами сучасності. Тут знаходився один із самих великих і самих древніх православних монастирів Волині, заснований ще князями Острожськими, з яким пов’язана діяльність ряду видатних діячів, зокрема, İвана Федоровича, Мелетія Смотрицького, İова Княгиницького та інш. Малий Миколка часто відвідував монастир засіваючи свою душу зернами духовності і пізнання слова Божого. Навчався у Дерманській школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, закінчив Волинський інститут народної освіти (нині Житомирський державний університет).

5 травня 1920 р. УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної Помісної Церкви. Саме в цей час Борис Тен стає активним учасником руху за створення Української Автокефальної Православної Церкви. Саме він був одним із організаторів української автокефальної спільноти в Житомирі і був її головою. Відіграв важливу роль у проведені 1-го Волинського краєвого з’їзду Української Автокефальної Православної Церкви в 1923 р.

У 1924 р. переїжджає до Києва. Архієпископом Степаном Орликом рукоположений в диякона, пізніше протодиякона і здійснює служіння у Київському Софійському соборі. Упродовж 1924-1926 років у сані ієрея (згодом стане протоієреєм) Української Автокефальної Православної Церкви – настоятель Софіївського собору.

Борис Тен в 1930 році

У період масових арештів діячів УАПЦ одним з перших було ув’язнено архиєпископа Степана Орлика. Хмари над ним почали згущатися з початку 1927 р. Відтоді працівники ДПУ вже не давали йому спокійно жити. Парафіянин Павло Назаревич залишив спогади про те, як вони ходили за С. Орликом слідом, як одного разу два чекісти прийшли на його службу в Житомирі. Архиєпископ, очевидно, розумів, що йому не уникнути розправи і що це, можливо, його остання промова до парафіян, тому й звернувся до них зі словами: «Хоч завтра з моїх плечей знімуть голову, але моє сумління підказує мені говорити вам правду…» На жаль, П. Назаревич у своїх спогадах не передав нам змісту тієї промови, але навіть ці слова в тих обставинах можна вважати виявом мужності.

Тоді ж із сторони радянської влади почалися переслідування і Бориса Тена. Його не допустили до захисту дипломної роботи в İнституті народної освіти і не видали диплом. Він був арештований по справі архієпископа С. Орлика і засуджений до 6 місяців умовно.