Жодна війна не має виправдання. Навіть якщо в бою вбито одну людину. Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Загинули десятки тисяч людей з різних сторін, і це є жахливо. Тисячі людей отримали поранення. Сотні колишніх воїнів померли від ран. Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію… Вона закінчилася для багатьох людей з Радянського Союзу 15 лютого 1989 року. В цей день останній радянський солдат залишив Афганістан. Цієї миті чекали мільйони. Хтось – з радістю, хтось з болем, а хтось з горем. Але цього дня не дочекалися десятки тисяч учасників війни.
Під час цієї війни загинуло 14453 людини із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. На той час Україна ще не оговталася від Чорнобильської катастрофи. І нова трагедія, на жаль, була чужою і невідомою для багатьох. Майже кожний четвертий(!) солдат був родом з України. (Україна була одною із п’ятнадцяти республік.)
І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Пекло Афганської війни пройшли більше 160 тисяч громадян України. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Для сотень із них війна не закінчилася. Жахливо і те, що після неї наших земляків померло від ран і захворювань більше, ніж загинули на війні. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Стали вдовами 505 молодих жінок і сиротами 711 дітей.
А все почалося 25 грудня 1979 року з відданим наказом Міністра оборони про введення радянських військ до Афганістану. В цей день підрозділи 108 мотострілецької дивізії ступили на афганську землю. Тут вже півтора року йшла війна. І до кінця якої залишалося майже 9 років. За час цієї війни Афганістан втратив 1,5 млн. населення. Наші хлопці воювали і гинули на чужій землі. Але їм нема за що каятися і виправдовуватися теж. А ця війна — це трагедія, це застереження на майбутнє. Адже наше минуле нікуди не зникає, воно назавжди залишається з нами. І війна в Афганістані не повинна забуватися ніколи, хоч і була „не оголошеною”, але закінчилася більше як двадцять років тому…
Нещодавно, в Дрогобицько-Самбірській єпархії УАПЦ з благословення високопреосвященного архієпископа Феодосія було відслужено особливе богослужіння, котре очолив архімандрит Мстислав (Гук), у співслужінні місцевого духовенства. Клірики і парафіяни молилися за упокій воїнів, що віддали своє життя на болі битви. Вічна пам’ять полеглим героям!
Підготовлено за текстом
Богдана Сливчука
