Ваше Блаженство, Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви, богомудрі архіпастирі! Сьогодні я, грішний , предстою перед Богом у Його Святому храмі на Київських горах, де дві тисячі років тому благовістив Святий апостол Андрій Первозванний. Уявляючи собі ті давні часи і бачачи сьогоднішню велич цих трудів, смиренно схиляю голову перед сонмом архієреїв, знаючи, яка величезна відповідальність лягає на мої плечі. Знаю, що „Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає”(1 Тим. 3, 1), та все ж благоговію, бо хочу стати воістину пастирем добрим, який „Покладає душу свою за овець”(Ін. 10, 11).
Згадую роки своєї юності, коли свідомо переступив церковний поріг. У той, ще войовничо-атеїстичний час, я намагався наче губка наситити себе знаннями про Бога. Мене цікавило все: Святе Письмо, літургійна традиція Православної Церкви, і багато-багато іншого. За Промислом Божим мені судилося стати священиком, служителем вівтаря Господнього, потім Бог сподобив мене послужити Йому в монашому чині.
Нині, готуючись прийняти благодать єпископства, молюся разом з Давидом: „Навчи мене, Господи, шляхів Твоїх”(Пс. 26, 11), бо тільки безумний може надіятись на самого себе, свої знання і досвід.
Мені визначено здійснювати архієрейське служіння на моїй рідній Буковині, де побожно живуть православні люди багатьох національностей і мені хочеться стати для своїх земляків не тільки архієреєм, який адмініструє, а справжнім духовним батьком.
У день моєї П’ятидесятниці прошу Вас, Ваше блаженство, святителі Божі, бути мені добрими наставниками, підтримати мене своїми мудрими батьківськими порадами і настановами, щоб коли прийде мій час дати відповідь за своє служіння перед Пастиреначальником Христом, я міг впевнено сказати: “Ось я і діти мої, яких дав мені Бог”(Євр. 2, 13). Амінь.
