Верховна Рада України прийняла закон № 2281-1 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” (щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості). За відповідне рішення проголосували 312 депутатів із 434 зареєстрованих у залі. Зокрема, за законом, умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих або непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками “караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до трьох років або без такого”.
Також, постановлено, що ті ж дії, поєднані з насильством, обманом або погрозами, а також вчинені службовою особою “караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на термін від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до трьох років або без такого”.
Крім того, дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки “караються позбавленням волі на термін від п’яти до восьми років”.
Ну начебто всі добре… Але…
Все питання: хто буде експертом і що вважати образою? От навіть на даному сайті говоритися про секти і їхню деструктивну роль у суспільстві, а вони (секти) офіційно зареєстровані й мають своїх послідовників. Можна вважати подібну публікацію «розпаленням релігійної ворожнечі»?
Інший, зовсім законний, приклад: богословська полеміка по питанню спасіння. Будь-який віруючий може вирішити, що він ображений і в суд… Та й багато інших обговорень богословських питань (і не тільки богословських) можуть потрапити під цей закон. Дуже розпливчасті визначення, а це, у свою чергу, дасть волю чиновникам на місцях.
браття, а ви бачили, як ваша автокефалія валиться, на Львівщині ваші парафії знову перейшли в УПЦ КП. Цікаво, а коли всі нормальні священики з УАПЦ перейдуть в УПЦ КП, то що тоді робитимуть згорстка вигнанців типу нашого шановного адміна?
Агромное спасибо Киллеру, просто агромное спасибо!!! Праволавные посмотрите что творитса в душе кІллера та душах иных расколников, ненависть один к одному, зависть, мужловство иные грехи. Посматри на непотребника Филарета увидеш непотребника кіллера. Онже не последний человек в иерархии раскольников.
кіллеру :
Мені не страшно було б і тоді, коли б мене справді вигнали. По-спражньому було б лише страшнішно коли б мене погнали так, як вашого “патріарха” : для церкви він уже ніякий ні патріарх, навіть не священик – лише простий язичник, поза Церквою. Ще й розколоучитель. Оце вже справді страшно, і не вкладається у голову! так що за мене не переживайте – думайте про себе. Завтра ми будемо мати автономію, а післязавтра – канонічну автокефалію. Тоді і подивимось, як до нас десятками будуть проситися не те що попи, але архієреї з УПЦ КП.
А тепер брати православні тримаймося, цей зокон направлений саме проти Православної церкви, тепер всяка сектанська наволоч буде мати більше прав в Україні , аніж ми. , і слоав сказати не можна буде.
адмін, таке враження що ви неадекватно оцінюєте ситуацію, та не потрібні ви тим лукавим грекам , так само як і москалям, чому так хочете під когось лягти. Будьте благорозумні.
Рано чи пізно, але ви все одно колись зрозумієте, що кожному потрібно буде у свій час вибирати “під кого лягати” : чи під омофор Вселенського Православ’я, чи просто під чергового місцевого царька, з невимірним комплексом власних амбіцій. Я вже колсиь цитував, але для вас повторю один текст. Скажіть, вам нікого це не нагадує??
Наскільки я обізнаний з обстановкою справ в УАПЦ,то таке враження що там , що не єпископ, чи митрополи то царьок, і цей культ, “Культ личности” в них а нескільочки не занижений, а ще більше діє аніж де інде.
Мене постійно дратує оце. Безтелепне (вибачте за слово, сам придумав) питання «під кого лягати»! Що за дурня ?! Ви мабуть переплутали світське життя з життям духовним, життям Церкви. Ви мислите як ті брудні недолугі політики, коли їм усім треба якось царика чи мирського божка і вже тихенько лежати під ним і отримувати самозадоволення. Відкиньте ви ці вузькі рамки політичних фантазі з приводу церковного життя. Чому у католиків ніколи не виникає питання під ким вони «лежать»???? Є оди ієрарх який керує церквою католицькою і ніколи не виникає питань до кого б ще перейти, під кого б ще лягти, і немає питань з їх національністю, державні кордони, політичний устрій країни – є просто одна церква і один ієрарх. Так ні ж, в українців і тут не так; – на кожному хуторі давай свого гетьмана!!! : ) Та опам’ятайтеся! Не вносьте цей непотріб у життя церкви! Всі православні є браття і сестрами у Христі для цієї Церкви без ваших брудних політичних і національних філософій. Не требі ні під кого лягати, – має бути автокефальні православні Церкви з єдиним вселенським патріархом.
Як свідчить історія християнської церкви, державна підтримка нерідко шкодить Церкві, а історичні випробування, навпаки, зміцнюють віру. Однак перспектив здобути першість у православному світі через кілька десятків років у РПЦ значно поменшає. По-перше, «слов’янський блок» православ’я має чіткі перспективи повторити долю Варшавського блоку. Східна Європа сьогодні вже не орієнтується на Росію, більшість країн регіону обрали інший напрямок розвитку — інтеграцію в Європу. А Євросоюз, як відомо, — це зона впливу Константинополя. По-друге, існуючи в країні з ісламською більшістю, РПЦ не зможе докоряти Константинополю, що він, мовляв, втратив історичний ґрунт під ногами і став «турецьким заручником».
Універсалізм завжди був притаманний Візантії.
Українськом Православ’ю, нажаль так історично склалося, треба почати все з початку для того, щоб вирватися із цієї заплутаної павутини в яку заплела нас великодержавна політика російських царів і масонська політика комуністичних лідерів. Треба вернутися до історичних коренів…
Провідні російські ієрархи усе чудово розуміють, але РПЦ сьогодні відмовитися від принципу «рабовласництва» не здатна. Адже якщо визнати принцип християнської свободи та надати самодостатнім з погляду канонічного права церковним структурам (єпархіям або їх сукупності) право самостійно визначати свою юрисдикційну належність, то впродовж якихось п’яти—десяти років РПЦ може повністю втратити Україну. А це не лише половина всієї РПЦ, а й її історія. Доки давній Київ перебуває під юрисдикцією Московського патріархату, останній ніби має давню історію. Але після того, як Київ стає кафедрою першоієрарха автокефальної канонічно визнаної православної церкви, то «історична спадщина» РПЦ радикально звужується. Прямим спадкоємцем спадщини Київської Русі стає самостійна Українська церква, а Патріарх Московський опиняється в делікатній ситуації «голого» (з історичного погляду) «короля». У його королівства є влада, кошти і клейноди влади, але бракує історії.