Не так давно (в середині жовтня 2009 року) в ЗМІ з’явилася інформація про те, що на тілі даґестанського немовляти Алі Якубова проявилися написи. Це відбувається з дивовижною точністю двічі на тиждень – в понеділок та п’ятницю, коли на гомілках і щиколотках дев’ятимісячного хлопчика вимальовуються, а потім зникають, схожі на родимі плями, слова. Причому, щоразу нові і кожного разу все складніші. Щоправда, написи не містять якихось особливих одкровень, а є повторенням давно відомих мусульманам коранічних істин, таких, наприклад як «Аллах великий», «Аллах – творець всього сущого», «Найбільш шановані в Аллаха найбільш богобоязливі» і т.п . Є, правда, ще й одна фізіологічна особливість – у момент появи нових написів Алі не спить усю ніч, в нього піднімається температура (під 40), яку не можуть збити навіть сильними ліками.
Звичайно, можливо, що, те, що поширилося в ЗМІ про даґестанському хлопчика, насправді є звичайним для любителів роздмухувати сенсації перебільшенням. Вчені, наприклад, пояснюють, що подібні написи легко отримати за допомогою зовнішнього втручання – механічного або хімічного. Припустімо, в разі патології шлунково-кишкового тракту, якщо по шкірі хворого провести паличкою, то через деякий час на цьому місці з’явиться малюнок (потім він, природно, зникне). Іноді зустрічається так званий уртикарний дермографізм, який виявляється в місцевій реакції, яка виникає при натисненні на шкіру. Якщо вести по шкірі такого хворого пальцем або якимось тупим предметом, то на ній залишаються смуги. Навіть прості засоби, такі як перець і сіль, а тим більше деякі лікарські препарати, якщо нанести їх на шкіру, збільшують проникність і розширюють судини.
Наскільки нам відомо, у випадку з хлопчиком не проводилося спеціального наукового дослідження під спостереженням консиліуму вчених. Сумніви висловлюють і самі мусульмани (хоча Рада муфтіїв Росії прийняла випадок як знамення з неба), зокрема, на сайті islam.ru такий відгук дає канонічний редактор видавничого дому «Ансар» Аскар Сабдін: «Щодо цього хлопчика, в першу чергу, треба звернути увагу на те, чи дійсно є наукові докази того, що це справді відбувається само по собі, без втручання людей.
Я припускаю, що це може бути фарба, можливо, удар наносять якимось трафаретом, потім кров дає наслідки і т. п. У ЗМІ я не помітив жодного посилання на фахівця, а імам села, або медсестра, не є джерелом в такому випадку. Якщо є докази незвичайної появи цих написів, тоді, звичайно, справа інша. Я думаю (тобто це моя точка зору, вона може не збігатися з іншими думками), що галас довкола хлопчика – справа журналістів, які посилаючись на сільського імама (псевдоаргументами) або, надаючи лише частину достовірної інформації, намагаються продати інформацію» (islam.ru/pressclub/vslux/wudesatoka/).
І все-таки, як би там не було, для православного християнина взагалі варто розібратися, а чи може в іншій релігії насправді статися чудо, і якщо може, то як його сприймати? Як нам, християнам, ставитися до випадку в інших релігіях чогось незвичайного і, як здається, надприродного?
Справа в тому, що чудеса, в сенсі чогось надзвичайного, дійсно відбуваються фактично у всіх релігіях. Адже будь-яка релігія передбачає зіткнення з вищими силами, подолання буденності, вихід по той бік буття (звісно, не завжди, законним способом). І тому в будь-якій релігії є свій досвід чуда – прояви потойбічних сил, незвичайних змін з душевно-тілесним єством людини, подолання обмеженості земних здібностей, пророкування, отримання вістей з іншого світу, навіть досвід зцілень, видимого припинення немочей і недугів.
Наприклад, три стародавні історики Тацит, Светоній і Діон Касій повідомляють як очевидний факт, що римський імператор Веспасіан здійснив два зцілення. Ось що пише у своїй «Історії» Тацит (56 – 117 рр. по Р.Х.) (цей текст вельми цікавий): «За кілька місяців, які Веспасіан пробув у Александрії, чекаючи, поки встановляться попутні вітри і море зробиться зовсім спокійним , відбулося безліч чудес, які немов би доводили ласку неба і приязнь богів до нового принцепса (тобто Веспасіана – В. Д.). Один з александрійських простих людей, у якого, як всі знали, хвороба забрала зір, впав Веспасіанові в ноги, зі слізьми благаючи про зцілення.
Він запевняв, що робить так за велінням Серапіса, шанованого цим забобонним народом більше за всіх інших богів, і просив принцепса змастити йому слиною очі й очниці. Інший, з паралізованою рукою, нібито за вказівкою того ж бога, благав Цезаря наступити йому на хвору руку. Спочатку Веспасіан посміявся над обома і навідріз відмовив їм. Проте, коли вони почали наполягати, він завагався: йому не хотілося здобути славу занадто самовпевненого, але благання обох калік і запевнення підлесників породжували в ньому надію, що зцілення може вдасться. Врешті, він наказав запитати у лікарів, чи в людських силах впоратися з подібною хворобою очей і з таким каліцтвом руки.
