Компроміс по-грецьки

«Елладська модель», тобто модель канонічного устрою, що існує сьогодні в Греції, з’явилася як компромісна після входження до складу грецької держави в результаті балканських воєн 1912—1913 рр. так званих нових, або північних, територій. Виникла канонічна проблема: до часу входження до складу Греції на ці великі території поширювалася канонічна влада Вселенського Патріарха. Водночас, відповідно до Томосу про автокефалію, виданого 1850 р. Константинопольською Патріархією, канонічна влада Елладської Церкви поширювалася на території, що входять до складу Греції. У липні 1928 р. грецький уряд видав закон, відповідно до якого єпархії нових територій приєднувалися до Елладської Церкви. Проте остаточну долю єпархій було вирішено тільки у вересні того ж року, коли Вселенський Патріарх видав акт, відповідно до якого єпархії нових територій перейшли в управління Елладської церкви, одночасно зберігаючи свою єдність із Вселенським Патріархатом.

Отож склалося так, що близько половини єпархій Православної Церкви в Греції опинилися у ситуації подвійного канонічного підпорядкування. З одного боку, права управління єпархіями були передані Собору єпископів Елладської Церкви (до складу якої де-факто ввійшли і єпархії нових територій). З іншого боку — за Вселенським Патріархом була збережена низка канонічних прав стосовно нових територій, зокрема Патріарх утримав за собою право затверджувати кандидатів на кафедри. Отже, Вселенському Патріарху і Елладській Церкві вдалося на основі компромісу виробити такий функціональний механізм канонічного устрою Православної церкви в Греції, що задовольняє всі зацікавлені сторони, тобто обидві помісні церкви і грецьку державу.

Чи актуальна така модель вирішення церковної проблеми для України? З одного боку, ми мусимо звернути увагу на низку відмінностей між українською ситуацією та грецькою. По-перше, перед Православною церквою в Греції стояло завдання не зцілення розколу, а досягнення ефективної взаємодії між двома канонічними юрисдикціями. По-друге, на відміну від УПЦ, Елладська церква має статус автокефальної, а отже могла виступати як самостійний суб’єкт, укладаючи домовленості з Константинополем. Нарешті, після видання Томосу про автокефалію Елладської церкви (1850) між Елладською церквою та Вселенським Патріархатом встановився трохи інший тип відносин, ніж сучасні відносини УПЦ і Константинополя. Адже не секрет, що для будь-якого грека, хоч би до якої православної юрисдикції він належав, Вселенський Патріарх є не лише першим за честю православним ієрархом, а й духовним лідером еллінізму.

З іншого боку, нам здається, що перебільшувати значення цих відмінностей — неправильно. Ті, хто опинився в канонічній ізоляції, сьогодні дуже щиро прагнуть відновити церковну єдність. Канонічний статус УПЦ, хоча й передбачає певну залежність від священноначалія Московського патріархату, все ж таки достатній для участі в переговорному процесі з питань відновлення церковної єдності. Окрім того, на чолі Російської церкви сьогодні стоїть особистість, котра, безумовно, ввійде в історію цієї Помісної церкви як один із найбільш діяльних і стратегічно мислячих предстоятелів за всю її історію. Отже, беручи до уваги заяви патріарха Кирила про те, що подолання розколу в Україні — одне з пріоритетних завдань його патріаршого служіння, ми сподіваємося, що Його Святість не відмовиться від своїх слів і активно сприятиме вилікуванню розколу в Українській церкві. Нарешті, якщо між Московським патріархатом і Константинополем і є певні труднощі у відносинах, то це проблема, котра вирішується. І співпраця у вилікуванні розколу в Україні було б найкращим способом оптимізації відносин між патріархатами.

Україна має бути не територією розбрату, а територією співпраці. Вирішення українського питання може і повинно не розколоти православний світ, а, навпаки, утвердити новий ефективний спосіб взаємодії між двома найвпливовішими помісними церквами православного світу.

«Елладську модель» не можна механічно перенести на український ґрунт. Однак саме ця модель може допомогти українському православ’ю набути єдності.

Досвід канонічного устрою Греції свідчить, що церковна єдність країни не конче передбачає єдність юрисдикції. Там існує дві юрисдикції — Елладської церкви і Константинопольського патріархату. Але це не заважає єпископам цих двох юрисдикцій якнайтісніше співпрацювати, фактично становлячи одне церковне тіло. Ця ж модель у тій чи іншій формі може бути реалізована і в Україні.