Дорогі Брати і Сестри! Надзвичайно щасливі були ті часи, коли сам Ісус Христос, Син Божий, ходив по цім світі, навчаючи людей Правди Божої, з міста до села, проголошуючи, разом із своїми учнями, слово Боже. Він навчав у Єрусалимі, в храмах Божих, навчав на горах, на долинах, у пустелі, на берегах Галилейського озера, немовби тим показуючи, що Його наука колись розійдеться по цілому світі. То дійсно щасливі були часи, коли людина могла черпати із самого джерела – з уст самого Бога. Люди з усіх усюдів горнулись до Нього. Навіть матері з маленькими дітьми тиснулись, щоб бути близько коло Нього, щоб не пропустити й одного слова.
Молодь своїми невинними очима вдивлялася в Його Святе обличчя, мов у ясне сонечко, що світило з Його Святих очей. А старенькі люди сідали коло Його ніг і уважно прислухались до Святої бесіди.
Ми, вірні діти Святої Української Автокефальної Православної Церкви, не можемо чути Боже слово з уст самого Ісуса, бо Він вознісся на Небо й сидить праворуч Отця Небесного, – але Його наука не пропала. Вся вона записана у Святому Письмі, і її проголошує й буде проголошувати до кінця світу Свята наша Церква – бо ж сказав Христос до своїх учнів і апостолів: “Ідіть у світ і проповідуйте Євангелію всім людям” (Мар. 16 – 15). І від того часу духовенство, себто Церква, научаючи, це робить і робити буде аж до скінчення світу Божого. Важливі ці слова, бо вони вийшли з уст Самого Спасителя, і вони вказують людині правдиву дорогу життя.
Тому і я, ваш духовний отець, розкажу вам сьогодні про це.
- Яка є користь із духовної науки?
- Як нам належить слухати її, щоб скористати з неї якнайбільше?
Велика користь для нас, коли ми слухаємо слова Божі з увагою! Алеякі то дивні стали люди сьогодні! Скільки трудиться людина, щоб придбати поживу, одежу й інші блага свого тіла! Не жалує людина ні часу, ні здоров`я, ні грошей, щоб задовольнити потреби свого тіла. Здавалось би, що таких самих старань вона докладе і для того, щоб подбати про поживу й для своєї душі! Та, на жаль, так воно не є… Не один із нас не відчуває потреби дбати поживу для душі. Один на те часу не має, а інший просто не хоче!
Проходять дні за днями, літа за літами, не раз минає ціле життя, а душа лишається голодна: поживи не приготували. А вже й час на той світ іти, на Суд перед обличчя Справедливого Судді. Не один із нас забуває, що “не хлібом єдиним живе чоловік” (Матвій 4, 4).
Небезпечною недугою в нашім віці є звичай занедбувати свій головний обов`язок – користатися з духовної науки, з проповідей Слова Божого! Забувають люди слова Св. апостола Івана: “Хто є від Бога, той слухає слова Божі… а хто не хоче їх слухати, той не від Бога”.
Сьогоднішня Євангелія, записана Святим євангелістом Матвієм, говорить про Небесного Сіяча, що сіє Небесне зерно – слово Боже. Але серце слухачів – це химерна рілля. Щоб користатися зі збіжжя, що з того зерна зросте, треба виконати умови, як Божим дітям належить. Христос проповідував чудесно, пориваюче, а коли бачив, що людям важко Його розуміти, то говорив притчами, щоб заохотити слухачів до пильної уваги. Це ясно видно із сьогоднішнього читання зі Св. Євангелії про Сіяча.Ця притча говорить про значення духовної науки, що через химерність людських сердець, як посіяне зерно, часто не приносить доброго збіжжя.
Марнується зерно Божих слів, бо падає воно не на родючу ріллю, а на тверду землю. Дорога ця -не зорана рілля, тому вона не може прийняти зерно, щоб воно скільчилося і принесло плід, воно сохне й гине намарно. Тієютвердою незораною землею є серця людей, що віддані суєті світській і не сприймають слово Боже. Серця таких людей прив`язані тільки до справ матеріальних, вони закам`яніли, й тому такі люди не слухають проповідей, а якщо і слухають, то не беруть їх до серця. (Мт. 13, 19).
Дехто каже: “Чому я маю слухати проповіді? Я сам собі прочитаю”. Волею Ісуса Христа і Святих апостолів, віри треба навчатися не з читання, а слуханням: “Віра від слухання, а слухання через слово Боже” (Рим. 10, 17). Коли Ісус посилав апостолів, Він не казав “Ідіть і пишіть книги”, лише казав “Ідіть і навчайтеся!” (Мар. 16, 15). І це відноситься до всіх нас!
Духовна наука навчить нас, як треба жити між собою і між людьми, як поводитися, щоб ми були єдині й сильні в своїм змаганні за Незалежність. Тому-то, мої дорогі, нехай вам духовна наука не буде-як часом чуємо від людей – задовга або нудна, нехай вона вам буде мила і приємна. Все залежить від вашого наставлсння! Ідімо до Храму Божого з добрим наміром: чогось доброго навчитися, підбудуватися й добрішою людиною стати.
Живімо тим, що чуємо в науці духовній! Так ми пізнали з ласки Божої хосен, що нам слово Боже приносить, – воно нас охороняє, щоб не потрапили ми між терни, щоб бур`яни не заглушили наші душі. Тож слухаймо слово Боже з покорою, уважно, поважно, набожно і з вірою! Хоч роса спадає однаково на ріллю і на тернину, але на ріллі буде рости пшениця, а в терняку – ніщо. Отже, для слова Божого відчинімо браму серця нашого!
Молімось за те, щоб нарід усе перетерпів, знайшов свій державний шлях і став домовитим господарем на своїй вільній землі. Батьківщино наша, ми хочемо Тебе бачити вічно молодою й багатою, могутньою і Незалежною! Батьківщино наша кохана, Ти даєш нам силу й охоту до життя, натхнення й бажання слухати слово Боже, як слухають його в твоїх Церквах наші рідні брати і сестри!
За це ми приносимо найсердечнішу подяку Небесному Сіячеві, Господу Богу нашому, Ісусові Христові. Амінь.
прот.Теодор Форостій
